Косівські майстри вражають масками та химерними костюмами. Вони кольорові та виготовлені власноруч. У селищі Космач живуть брати Іван та Микола Шаперти, які вміють виготовляти традиційні маски, що використовуються під час зимових свят.
На перший погляд може здатися, що зробити маску нескладно. Утім у гуцульській традиції є свої секрети. Слід знати, як виглядає кожен із маланкового гурту, яким є характер вибраного персонажа, і нарешті – як правильно виготовити саму маску, пишуть "Вікна" з посиланням на UA.Modna.
Справжніх майстрів обрядового перетворення навіть у цих місцях можна перелічити на пальцях. А що якщо замовлять комусь маску діда, а він пошиє якогось чорта? Уявіть, прийшла людина щедрувати, привітати з Новим роком, а ґазда не розуміє, що то за роль у людини. Треба, щоб це щось схоже було.
Микола Шаперт – кремезний чоловік, мало схожий на народного майстра, все ж важка фізична праця накладає свій відбиток. Заробляє на життя пан Микола обробкою деревини та будівництвом. Лише вільний час – для творчості. Чоловік малює, вишиває, шиє маланкові маски та грає на баяні. Сам маланкує майстер давно з 1970-го року. Пропустив за все життя лише три сезони.
Спробуємо поглянути на сам процес виготовлення маски. Спочатку майстер дістає торби зі шкурами та хутром, ножиці та голки. Прикладає до обличчя шматок шкіри, одразу викроює щось подібне до овалу та починає зшивати підборіддя. Найчастіше замовляють такі три пари: дід/баба, циган/циганка, жид/жидівка, бо ці ролі в Маланці головні. Але трапляється йому виготовляти іноді маски чортів та ведмедів.
Шиються майже всі вони хутром назовні. Не винятком є і маска циганки. Отже, майстер знову прикладає маску до обличчя, робить прорізи для носа, очей, а тоді ножицями починає вистригати хутро. Зі шматка шкіри поступово народжується обличчя. У ньому навіть проступає певний характер, і майстер, звісно ж, роздумує про вдачу персонажа і його долю.
Через кілька годин маска практично готова. Микола дістає набір олійних фарб, ретельно добирає на палітрі потрібні кольори та розмальовує виріб.
Маски Миколи Шаперта мають великий попит, бо шкіра у них, на відміну від пластикових, не пітніє, тому не обморожується. У них легко дихати, їх майже не відчуваєш на обличчі. Майстер вважає, що маска має бути такою, що тільки-но її одягнеш, як починаєш жити іншим життям. І ти – вже зовсім не ти.
Перед святами доводиться шити багато масок, бо люди здебільшого відкладають замовлення на останні дні.
У сусідньому Косівському районі є село Пістинь, яке теж славиться своєю Маланкою. Пістинська Маланка зовсім не схожа на Космацьку, бо коли та покликана відтворювати прадавнє культурно та історично зумовлене дійство, то Пістинська – постійно оновлюється і часто є не лише ритуально-обрядовим обходом. А й цілим народно-соціальним театром.
У Пістині живе майстер масок Дмитро Лаврук, учитель місцевої школи. Перший виріб він зробив на початку 90-х років, коли був студентом. Приїхав на канікули, хлопці кликали щедрувати, а маски не було.
Маски Дмитра сильно різняться від тих, що можна побачити у Космачі, і за матеріалами, і за технологією. Майстер охоче застосовує нові матеріали: гіпсуючий бинт, нітролак. Він пильнує за тим, щоб маска була зручною, аби шкіра могла дихати і не пітніти. Перший шар Дмитро робить з паперу, щоби було м’якше. Бо якщо проклеїти полотно, воно стає жорстким і колючим. Тому зсередини краще проклеювати ще й бинт.
За словами майстрів, вгадати, хто ховається під маскою, дуже важко. Релігієзнавець Сергій Капранов, каже, що маски одягають у багатьох культурах заради перетворення на когось іншого. Наприклад, у Японії теж є свята, на яких люди, вбрані у химерні костюми та маски, ходять по хатах. Там вважають, що у ритуальній масці живе певний дух Камі, тому з маскою треба поводитися обережно: не кидати, не переступати через неї тощо. Старі непотрібні маски зазвичай спалюють після обряду виведення з них духів.
