Щедрівки, розваги та чудо-піч на колесах. У гуцульському селі Пістинь провели парад-фестиваль маланок. ФОТО

13-14 січня жителі села Пістиня провели своє традиційне свято — Пістинська Маланка.
Грошову винагороду, а це три тисячі гривень, гурт-переможець (екіпаж чудо-печі) не став приберігати для майбутньої розко

На своїй сторінці у Фейсбук Аліса Мудрицька пише:

"Поки бразильці готуються до щорічного карнавалу у Ріо-де-Жанейро, який шумітиме 9 лютого, жителі гуцульського села Пістиня свій уже провели. Пістинську Маланку на Косівщині давно знають, цінують і навіть бояться, бо 13-14 січня кожного року перебрані люди люблять іноді зупиняти автомобілі на дорозі. Не знайомі з місцевими традиціями водії і пасажири після зустрічей з «дорожніми патрулями» у дивовижних костюмах і масках довго оговтатися не можуть, запитують себе та один одного: «Що це було?». А це була знаменита Пістинська Маланка, яку не могли викорінити навіть у радянські часи, коли нищили і уніфікували все народне, самобутнє."

В останні роки вона не лише весело бешкетує, а й гордо дефілює. Щороку, на Василія, у Пістині проводять дивовижний парад-фестиваль маланок, на якому всі колядують, щедрують і розважаються, як діти.

Учасники готуються до нього заздалегідь, але не дуже довго – зазвичай, починають у грудні, а буває, що встигають і за кілька днів. Придумують костюми, замовляють і шиють їх. Цю інформацію бережуть, як державну таємницю – не можна, щоб конкуренти дізналися, бо можуть вкрасти ідею або виказати її односельцям – тоді не буде сюрпризу.

Цього року за першість у конкурсі змагалися два знаних у селі гурти, які складаються лише з чоловіків. Один любить експериментувати, щоразу вигадує нову тему. Останнього разу, наприклад, приїхав маланкувати на… печі.

Другий має консервативний характер, не переодягається у жіночий чи кумедний одяг, з’являється у красивих «історичних» костюмах. Цього року його учасники були давньоримськими воїнами. Торік – турецькими вояками часів панування української Роксолани. Одяг у них завжди оригінальний. За це їх цінують, чекають і прискіпливо розглядають. А ще пістинські «реконструктори» категорично відмовляються виступати на сцені, що також стало їхньою характерною «фішкою».

Середній вік учасників Пістинської Маланки – від 30 до 45 років. З’являються і невеличкі гурти молодих початківців, тож у селі вірять, що давня новорічно-різдвяна традиція не зникне.

Серед маланкарів не було «політиків». А от ексцентрична Оля Полякова продовжує бути зіркою пістинської переберії. На парад прийшли кілька її двійників.

Про Пістинську маланку знають досвідчені туристи. На це дійство приїжджають жителі району і гості звідусіль. На жаль, у ній не беруть участі колективи з інших населених пунктів. Пістинський сільський голова Тарас Бейсюк зауважив:

«Приходять дивитися, але не виступають. Добре було би, якби районний відділ культури разом з місцевими громадами ініціював створення фестивалю Маланки районного рівня».

Справжній фурор цього року зробила чудо-піч на колесах. Якщо російський Ємеля на печі лише спав і їздив, то його гуцульські антагоністи не вилежували боки, а «варили» їжу і пригощали нею всіх охочих. Серед наїдків були: копчене м’ясо і підчеревина, шашлик; дорослим наливали в чарочку самогон. Цікаво, що у цій групі маланкарів більшість чоловіків – футболісти.

Чудо-піч і її веселих кухарів визнали переможцями фестивалю (рішення приймали глядачі). «Реконструктори-лицарі» були другими. На третій сходинці символічного п’єдесталу вмостилася чимала команда карикатурних Дідів Морозів і Снігурочок, яка складалася виключно з дівчат і жінок.

Сільський голова Тарас Бейсюк наголосив:

«Хочу від себе особисто і всієї громади Пістиня подякувати депутатові сільської ради Василеві Миколайовичу Третяку. Василь Миколайович вболіває за рідне село, допомагає громаді у багатьох справах. Саме завдяки його зусиллям і підтримці фестиваль пістинських маланок відбувається вже не перший рік».

Аліса Мудрицька також додає:

"Готуючи статтю до друку, почула критичну думку про цей захід. Мовляв, це не схоже на народні звичаї, більше нагадує кітч і сумнозвісну Вєрку Сердючку. Може, й так. Але є одна деталь, яку необхідно враховувати. Хоча дійство тісно прив’язане до релігійного свята Василія, Маланку вважають не релігійною, а язичницькою традицією. Про це вам скаже кожен священик. Більшість людей сприймають це свято, як можливість «випустити пару», забути про буденні справи, тягар політичних та економічних проблем, прожиті роки. Дорослі люди на кілька годин перетворюються на безтурботних дітей. Пригадайте, як усі ми малими любили переодягатися і в когось перевтілюватися, як вигадливо і весело бешкетували. Маланка повертає у дитинство. І це класно"