Ігор Роп'яник розповів про композитора, свого далекого родича Богдана Роп’яника Ігор Роп'яник у соцмережі розповів про композитора, свого далекого родича Богдана Роп’яника
"Жив на тодішній вулиці Чапаєва композитор Богдан Роп’яник. Це мій дуже-дуже далекий родич по якійсь долинській родинній лінії. Багато франківців знали його у ті роки ще й як керівника відомої на той час хорової капели медиків. Так ось: жив він у центрі міста, біля друкарні на півшляху між редакціями обласних газет, спілкою художників, музичною школою, тому не дивно, що частими гостями у нього були місцеві письменники, журналісти, художники, музиканти. Здається, там побували всі митці! Втім, забігали вони до композитора не для обговорення культурно-музичного життя міста, а… щоб розпити плящину-другу… Бо ж зручно: центр міста, недалеко від роботи, подалі від сторонніх очей. Правда, ті посиденьки часто затягувалися допізна, а бувало, що хтось і заночував там… Не раз бував там з батьком і я, ще коли був школярем. Тоді я й познайомився з багатьма знаними у місті людьми: письменниками Миколою Яновським, поетами Миколою Кубиком, Романом Юзвою, фотокором Юрієм Пікарем, композитором Іваном Гнатюком – словом, кого там тільки не було!"
Франківський художник розповів про помешкання свого далекого родича Богдана Роп’яника:
Про Богдана ходила безліч байок, а про посиденьки в його «клубі» розповідали легенди. Його холостяцьке помешкання було дуже маленьке: прямо з вулиці заходилося в передпокій, який служив ще й кухнею, а звідти в єдину кімнату. В кутку стояв великий бюст Леніна. Кажуть, раніше йому дали погруддя на тимчасове збереження з якогось клубу чи будинку культури, але так і не забрали, а Богдан не знав що з ним зробити – не викинути ж вождя на смітник, бо то кримінал! От і «випивав» Ілліч кожний вечір з інтелігенцією міста. Дехто жартома називав ту «забігайлівку» «Два Іллічі», бо й господар був Ільковичем… Кажуть, коли гостей не було, то Богдан, аби не пити самому, ставив іншу чарку біля погруддя, і чокався з ним. Бувало, завітають до них стражі порядку (квартира знаходилася на першому поверсі при самій дорозі – все чути), а ті: «Не заважайте, бачите, у нас тут йде обговорення рішень з’їзду партії щодо розвитку культури», - та й показують в бік Леніна. Все по-серйозному.
Ігор Роп'яник пише, як композитор тиждень святкував своє день народження:
"Якось у день народження Богдана приятелі ще вранці перед роботою занесли до нього дві сітки із випивкою та закускою – ковбаса, оселедець, хліб, і таке інше, - залишили та й пішли, аби після роботи відзначити. Приходять до нього ввечері, а Богдан не відчиняє. Виключив світло, затаївся. Кажуть, тиждень з хати не виходив. Святкував."
У своїй розповіді Роп'яник згадав й фармацевта Йосипа Кільчицького та співака з Гуцульського ансамблю Дмитра Тисяка:
"Пам’ятаю, був у їхньому товаристві такий собі Дон Педро (так чомусь звали фармацевта Йосипа Кільчицького, який працював на фармацевтичній фабриці). Ця фабрика знаходилась біля ратуші в тому приміщенні, де зараз піцерія біля кав’ярні «Говорить Івано-Франківськ). Так ось, для Богдана це був звичний ранковий маршрут: ще немає 8-ї години, а він вже спацерує в бік ратуші – похмелитись (Дон Педро щоразу виносив йому сто грам спирту).
Якось у Богдана залишився ночувати співак з Гуцульського ансамблю Дмитро Тисяк. Він завжди дуже любив поїсти. Отож, встав уночі, бо захотів пити, підійшов до вікна, відхилив фіранку, подивився на вулицю, та й каже тихенько сам до себе: «Ади, а совіти ще є…» (це було в 60-х роках). Богдан почув, бо не спав, розсміявся. Після того його улюбленим жартом стала ця фраза: «Ади, а совіти ще є…»
Розповів Ігор Роп'яник і про жартівливі побрехеньки товариства:
"Одного разу у нас вдома на Чекістів гостювали всім відомий Олійник і двоє артистів з Дрогобича (їхній ансамбль давав концерт), трохи випили, дістали гумор, та й пішли трохи до міста шукати пригод. Батько взяв із собою стартовий пістолет. Йшли попри будинок Богдана, та й вистрілили пару разів під його вікнами. Та й пішли далі. Наступного дня завітали до нього. Застали у нього звичне товариство, якому Богдан завзято розповідав, як вчора на нього напали невідомі, стріляли, і він ледве залишився живий…"
Франківський художник повідомив і про те, що Богдан помер того ж дня, що й Стаханов:
"Помер Богдан того ж дня, що й Стаханов. Друзі жартували: не стало найбільшого стахановця і найбільшого стакановця."
