Із зони проведення бойових дій вони приїхали до своєї Сабіни. Військовослужбовці 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади зізнаються – як могли, оберігали 23-річну медсестру, але того дня вона наполягла і поїхала до Катеринівки допомагати місцевим, повідомЗаступник командира медичної роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади Петро Бойчук розповідає:
«Вона сама просилася. Старалися її відговорювати, щоб не брали її з собою. Але вона каже: треба відвідати стареньких, давно там не була. Хлопцям медикаменти завезти, бо така погода, на ГРВІ хворіють. Десь комусь тиск поміряти, якісь таблетки дати. Але так склалося, що зробили засідку, і на цьому обірвалося життя Сабіни»
Попри домовленості про припинення вогню, бойовики обстріляли авто із протитанкового ракетного комплексу. Командир медичної роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади Микола Максимів розповідає:
«Їхали у населений пункт поблизу Золотого. По дорозі зазнали обстрілу. Травми несумісні з життям у нашої медичної сестри. Ще троє людей отримали поранення різного ступеня тяжкості, але загрози життю не було. На жаль, противник не має ні писаних правил, ні неписаних»
Усі, хто знали Сабіну, не можуть втримати сліз. Вчитель початкових класів Ганна Матвієнко каже:
«Така світлинка. Така була маленька кучерявенька дівчинка з великими оченятами, довгими віями. У школі завжди були біля неї друзі»
Вчитель Наталія Серпутько зізнається:
«Просто дівчинка-сонечко, яка випромінювала світло і тепло. З великим серцем. Дитинка з великим серцем».
Закінчивши 9 класів сільської школи, дівчина вступила до медичного коледжу, отримала фах фельдшера. Рік встигла попрацювати акушеркою у сільській лікарні, а у квітні 2016-го підписала контракт і пішла служити в армію. Одногрупниця Сабіни Діана Данюк каже:
«Після закінчення коледжу спілкувалися, вона вже з зони АТО мені писала, що їй там дуже подобається, що її поважають хлопці, що її поважають колеги. Це, напевно, поклик душі її. Вона завжди казала, що я там потрібна".
Заступник директора Новоград-Волинського медичного коледжу Ніна Мороз додає:
«Вона вибрала цю роботу все ж за покликом душі. От була вона так патріотично налаштована. Батьки розповідали, що вона говорила: «Огорожу пофарбуємо в жовто-блакитний колір і прапор поставимо. Я хоч якийсь внесок я зроблю. Я приближу перемогу». Вона не так давно приїжджала сюди. Коли показували події саме в тому регіоні, де війна відбувається, вона аж з таким трепетом казала: «Боже, хоч би нікого з наших не вбили. Хоч би нічого не трапилося, поки я приїду, бо мене ж там нема»
Рідні кажуть, Сабіна не розповідала, що рятує людей на лінії зіткнення. У дівчини залишилися батьки і 19-річний брат, який 2 місяці тому пішов служити до 95-ї десантно-штурмової бригади. Брат загиблої Павло Галицький говорить:
«Нічого, ці виродки пожалкують, що ступили на нашу землю. Я до них прийду. Нехай ждуть»
Попрощатися з медсестрою з’їхалися сотні людей. Дорогу перед нею встелили пелюстками троянд. Поховали дівчину на кладовищі села Бараші Ємільчинського району.