Нині, попри поважний вік, пан Степан займається активною громадською діяльністю, очолює станицю Братства вояків ОУН-УПА Степан Петраш народився 14 січня 1927 році в селі Залуква біля Галича в родині колишнього вояка Української Галицької Армії Миколи Петраша, інформують "Вікна" з посиланням на "Локальну історію".
В часі німецької окупації навчається в Станіславській гімназії, де викладачем німецької мови і куратором його курсу був син Івана Франка – Тарас Франко. Директором гімназії працював викладач історії Роман Савицький, самодіяльний композитор, відомий як автор пісні «Гуцулко Ксеню».
У 1943 році 16-річний Степан вступає до Юнацтва ОУН, проходить вишкіл і отримує підпільне псевдо «Данилко»:
«Псевдо яке у вас має бути? Я кажу – Данило. Думаю король Данило був. Він трохи подумав, каже то трохи зависоко. Каже, будете Данилко».
На початку 1944 року Степан разом з двома товаришами направили на вишкіл в підстаршинську школу в Карпати, але за наказом районного провідника ОУН він три місяці виконує обов’язки станичного в селі Залуква. У складі місцевої боївки «Данилко» проходить бойове хрещення у бою з угорськими військами:
«Перший бій мій то цікаво… Кажуть нема страху – нічого подібного, страх є… Мадяри виставили кулемети і як по нас шпаранули, то кулі із вух збивають пил. Ну просто притиснули нас до землі і не дають піднятися. Кінець кінців я дивлюся – та ж в мене є карабін! І я почав стріляти не цілячись туди в мадярів… Вони перестали йти».
Восени 1944 року Степан брав участь у боях з відділами НКВС біля с. Тязів і між селами Майдан і Вікторів.
Разом з товаришем Іваном Лисаком «Шугаєм» потрапляє до спецбоївки районного референта служби безпеки (СБ ОУН) Михайла Нагнибіди «Артима». У спецбоївці Степан виконує особливі доручення, в основному пов’язані з розвідувальною і контррозвідувальною діяльністю, наприклад, супровід легендарної розвідниці Ольги Чемерис «Дніпрової».
«Ми давали розвідувальні матеріали сотням і куреням «Чорного лісу», шо діється в теренах, наявність ворожих сил, їхнє пересування».
11 березня 1945 року, повертаючись до рідного села Залуква, через розкритий конспіративний зв'язок Степан Петраш потрапив у засідку:
«Під вечір я заскоро з ліса на поляну зайшов перед селом. А зв'язок був розкритий. В сінях зробили засідку. Я в сіни – мене з двох сторін за руки взяли. І один «яструбок» з Галича, ми разом ходили до школи. Він – раз і з мене стягнув пістолет і показав «Тихо». То мене врятувало, шо мені записали, шо мене зловили без зброї».
Відтак 22 квітня 1945 року військовий трибунал НКВС засудив Степана Петраша на 10 років позбавлення волі та на 5 років позбавлення прав.
Покарання відбував у таборах ГУЛАГу, працюючи на шахтах Воркути. Тут він стає членом підпільної організації політв’язнів «Північне сяйво», а в 1953 році він серед активних організаторів Воркутинського повстання, яке було жорстоко придушене радянською владою:
«Я був в групі активних організаторів проведення тої забастовки… Перша група ведуть нас окремо від всіх в тундру. Бачу кулеметні гнізда. Чого ведуть? Хтось крикнув: хлопці нас ведуть на розстріл. От тоді я пережив передсмертний момент. От зараз мене не буде. Страху не було. Я був готовий. Ніхто не просився. Я собі думав, що крикнути окупантам! Але тут під’їжджають чорні воронки і нас кудись везуть. Завезли нас в закриті бараки, а потім розкидали нас по других шахтах. А вже як Сталін здох, трохи стало легше».
Звільнений у жовтні 1954 року. Степан Петраш зміг повернутися в Україну лише в 1972 році. У Воркуті Степан одружився Стефанією Кульчицькою, підпільницею із Самбірщини, яка також відсиділа у таборах 10 років.
Нині попри поважний вік пан Степан займається активною громадською діяльністю, очолює станицю братства вояків ОУН-УПА, він ініціював і керував спорудженням низки пам’ятників командирам УПА, перезахороненням загиблих повстанців. Ветеран УПА часто відвідує школи, проводить зустрічі з молоддю і готує книгу споминів.
