У частині пані Ганну називають тільки "мамою" Ганна Василик вчителювала у місцевій школі, одружила синів Івана й Михайла, разом з чоловіком виховують меншеньку Василинку, тішились онукам, інформує "Вільний голос".
Листопад 2013 року розділив їхнє життя, як і життя більшості українців, на «до» і «після». Її рідний брат Василь брав активну участь у Революції гідності, відстояв від початку до кінця, і вже тоді передбачав, що все йде до війни. Тож, прямо з Майдану пішов добровольцем захищати східні кордони України.
Тим часом сини Іван і Михайло терміново повернулись з закордонних заробітків, хоча мама всіма силами намагалась відгородити їх від страшної реальності. Рішення хлопців було непохитне: обидва зголосились до війська.
Обидва сини у березні 2015 року разом пішли добровольцями у 80-ту десантно-штурмову бригаду. Причому, один із хлопців за станом здоров’я не підлягав військовій службі, але бажання захищати рідну землю було сильніше.
Коли мама дізналась, що вони разом ходять на завдання, разом ризикують – постійна тривога за рідних перетворила її життя у суцільний жах, підкріплений тотальним нерозумінням односельців, знайомих. Пані Ганна відчула гостру потребу щось міняти в житті. Вирішальним кроком у нове життя стало оголошення у газеті: військкомат запрошує на контрактну службу.
Вона цілий рік оббивала поріг військкомату. Пройшла купу співбесід. Її вмотивованість переконала найбільш закоренілих бюрократів. Останнім аргументом стали її слова: якщо там мають гинути мої діти, то буду гинути і я. Звісно, розуміла, що Василинці буде тяжко без мами, але її місце – серед військових.
У навчальному військовому центрі виявилась найстаршою, та перед жодними випробуваннями не відступила. Пліч-о-пліч з молодими побратимами долала смуги перешкод, премудрості сучасної науки військового зв’язківця, всі труднощі армійських буднів. На відмінно здала усі нормативи.
Непрості військові будні, вражаючі приклади героїзму 20-річних бійців, тяжкі наслідки посттравматичних синдромів день за днем перетворювали Ганну Василик у мудрого порадника. Набагато молодші побратими звертались до неї, як до мами. В її великому материнському серці знайшлося місце для всіх. Заочно здобуває освіту психолога, самостійно обрала тему для наукової роботи: «Соціально-психологічна адаптація учасників АТО – захисників Батьківщини». Тож тепер вона – ТПВ психолог 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади.
