Про калушанку Анну Йонкер можна написати кіносценарій і створити фільм. ФОТО+ВІДЕО

Калуська філія Союзу українов з нагоди Дня міста презентувала збірник матеріалів архіву громадського жіночого руху в Калуші 1917-1939 років, який переміг у конкурсі проектів громадських організацій. Проект здійснений за фінансової підтримки Калуської міської ради та сприяння міського голови Ігора Матвійчука.
Переглядів: 1110
Історія калушанки Анни Йонкер заслуговує на художній фільм | Фото: Калуська міська філія "Союзу українок"

Голова калуського Союзу українок Любов Липовська анонсувала видання нових подібних збірок про наступні періоди історії громадського жіночого руху в Калуші, інформують "Вікна".

"Калуш мав дуже достойну історію. А жінки мали вагомий вплив на його історію. Ми писали спогади живих людей їхньою мовою, де є цінна емоція".

Марія Чіх, яка була однією з натхненниць і активною учасницею проекту, розповідала про попередниць, активних громадських діячок, історії яких висвітлені у збірнику. Саме її записи, складені зі спогадів калушанок, лягли в основу видання. А Ольга Червоняк поділилася своїми спогадами про Калуш, яким він був на початку ХХ століття.

Зоряна Сохацька розповіла, як збирались і зберігались фотографії, представлені у збірнику.

Любов Липовська акцентувала на історії калушанки Анни Йонкер:

"Про Анну Йонкер можна написати кіносценарій і сотворити прекрасний фільм". 

Довідка. Анна Йонкер-Гуменілович (25.12.1888, м. Калуш – 06. 05. 1936, м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, Канада) – громадсько-політична діячка. Емігрувала 1907 року. Від 1920 – голова товариства «Український Червоний Хрест» у Канаді. Співорганізаторка товариства «Жін. громада» (1922) та членкиня Жіночого товариства ім. княгині Ольги при Інституті «Просвіти» у Вінніпезі. 1928 року ініціювала створення й очолила Товариство канадійсько-украйїнського жіноцтва, що входило до складу Канадської національної жіночої ради. 1930 року репрезентувала Україну на Віденському міжнародному жіночому конгресі; тоді ж відвідала Львів, де взяла участь у засіданні «Союзу українок». 1932 року долучилася до організації Жіночого відділу при Українській стрілецькій громаді; учасниця з’їзду українського жіноцтва в Нью-Йорку. 1934 року обрана головою суддівської комісії в Централі для всіх жіночих товариств при Українсьому національному об’єднанні Канади.

Виступала за консолідацію українського жіночого руху у світі; за створення кафедри української мови в Манітобському університеті. Брала активну участь в аматорських виставах, концертах, хорах. Фінансувала й організовувала культурно-мистецькі вечори, лекції. Ініціювала 1933 року збирання коштів для відкриття українського павільйону в Чикаґо.