У селянських хатах на чільному місці – у „головному куті” – висіли не „ікони”, а &bd Експозиція — з фондів Музею Українського Католицького Університету, та приватних збірок Львова Інституту колекціонерства українських мистецьких пам'яток при Науковому товаристві Тараса Шевченка у Львові, інформують "Вікна".
Варто зазначити, що в українських етнографічних регіонах термін „ікона” вживали для означення творів сакрального живопису церковного призначення. У селянських хатах на чільному місці – у „головному куті” – висіли не „ікони”, а „образи”. Кріпилися вони під легким нахилом до стіни, впритул один до одного, творячи таким чином своєрідний хатній іконостас. Такий „образник” від двох до восьми образів на рубежі ХІХ–ХХ ст. займав центральне місце практично в кожній селянській хаті Буковини, Покуття та Гуцульщини. Та в кінці ХІХ ст. дешева і загальнодоступна друкована продукція (олеографія) почала витісняти твори народних малярів, а в 20–30-ті рр. ХХ ст. остаточно замінила їх в інтер’єрах сільських хат.
Конкуренція з олеодруком, поступова трансформація естетичних смаків місцевого населення, надзвичайна крихкість матеріалу (скло товщиною 0,8–2 мм), дві світові війни та окупація радянським атеїстичним режимом призвели до катастрофічного скорочення кількості образів на склі за декілька десятиліть першої половини ХХ ст. А ще „допомогло” давнє народне повір’я, за яким тріснуту чи надбиту ікону не можна було зберігати в хаті. Такий образ добивали на друзки і закопували коло хати. Сьогодні за даними дослідників цього виду мистецтва в музеях України збереглося близько 200, а в приватних збірках – понад 500 образів на склі, йдеться в інформації УКУ.
Відкриття виставки заплановане о 15.00 в неділю, 8 липня, в краєзнавчому музеї Калущини на вул. Шевченка, 9.
