Фото німецького мінного тральщика | Фото: http://navyworld.narod.ru/m5.htm#M-35 Походив Ілля Романів з селян-середняків, отримав професію слюсаря. В листопаді 1941 р. Ілля добровільно їде на роботу до Німеччини, де працює спочатку в м. Штеттін на цукровому заводі, а потім на суднобудівному заводі «Одерверг» слюсарем. 3 квітня 1942 р. хлопця чомусь призивають на службу в німецький військово-морський флот. Романів проходить тримісячну підготовку, присягає на вірність нацистській Німеччині і розпочинає службу рядовим матросом 5-ї німецької дивізії на мінному тральщику – Minensucher М-35, йдеться в публікації Сергія Адамовича в "ГК".
На кораблі матрос з Галичини виконує обов’язки піднощика боєприпасів до зенітної установки. За хороші показники в роботі Романів неодноразово заохочувався командуванням корабля, двічі брав участь у бойових діях біля берегів Данії та Норвегії, був поранений у голову. У вересні 1942 р. за точну стрільбу Романів був нагороджений значком «Відмінний стрілець», а за бойові дії наш герой навіть отримав нагородний знак «Чорна каска».
Після капітуляції Німеччини Романів у травні 1945 р. опиняється в англо-американському таборі в м. Осло (Норвегія), а потім його переводять у російський табір для військовополонених. 18 серпня 1945 р. нашого моряка вивозять в м. Дубровка Ленінградської області, де той перебуває до січня 1946 р. Потім Романів брав участь у відбудові Біломорсько-Балтійського каналу і працював у воєнізованій охороні в м. Медвеж’єгорську до жовтня 1946 р. 6 січня 1947 р. Романів повернувся додому в Новицю, але зразу був завербований керівником боївки Калуського надрайону Голубом – Тиманчуком Петром – в ОУН як розвідник під псевдо Ярко.
Ярко забезпечував УПА продовольством, здійснював охоронні функції, повідомляв про односельців, які були нелояльно налаштовані до підпілля, та про появу військових. Проте незабаром Романіва відпустили в с. Загірочко Ходорівського району Дрогобицької області до вуйка Кузевича Івана Михайловича, де він познайомився з майбутньою дружиною Гриців Іванною Михайлівною, 1929 р.н. До речі, документи оунівці хлопцеві не віддали, а виробили йому нові в сільраді.
Посвідка про шлюб Іллі Романіва з Іванною Гриців. Фото з матеріалів архівної справи
Вдома у Ярка не залишилося родини, а тому він відвідував в Новиці лише тітку – Раух Анну Михайлівну. Так, 8 серпня 1947 р. він заїхав у село за яблуками і грушами, і тоді оунівець Микола Рижак переказав йому наказ продати відібрані від Кучерак Юстини двоє коней. Кошти, отримані від реалізації реквізованих коней, мали бути передані на потреби ОУН.
13 серпня Романюк разом з братом жінки Ярославом Грицівим забрав коней, але 14 серпня 1947 р. яструбки арештували моряка-упівця під час перегону коней у с. Голинь. 19 жовтня 1947 р. Романів за відмінну службу на німецькому військовому кораблі та «любов до груш і яблук» був засуджений за статтями 54-1а та 54-ІІ КК УРСР на 25 років позбавлення волі.
У 1950 р. ув’язнений подавав прохання про помилування, але воно залишилося без задоволення. Романів працював на руднику «Аляскітовий» машиністом вантажної машини, «роботу виконував на відмінно, порушень виробничої дисципліни і табірного режиму не мав». Лише ухвалою військового трибуналу Прикарпатського військового округу від 18 червня 1956 р. міра покарання йому була зменшена до 10 років виправно-трудових таборів. А 27 червня 1956 р. Романіва випустили з в’язниці, він поїхав спочатку на Львівщину, але згодом проживав в м. Антрацит Ворошиловградської області.