Поховали видатного прикарпатця вчора у його рідному селі Вікторів. Днями Прикарпаття і всю Україну сколихнула звістка про те, що перестало битися серце відомого письменника Степана Пушика. Поховали лтературознавця і фольклориста вчора, 15 серпня, у рідному селі Вікторів, передають "Вікна".
Відомі франківці поділились спогадами про Степана Пушика у соцмережі.
Письменник Степан Процюк згадує про випадкову зустріч з Степан Пушиком на вулиці Шевченка у Івано-Франківську кілька тижнів тому. Вони говорили близько півгодини. Було тепло і щиро, згадує письменник.
"Степан Григорович скаржився на певне відчуття самотності. Я порадив знову взяти лекції із фольклору, бо це додавало би йому енергії . Вже не візьме… З ним відійшла епоха, із її історіями про життя відомих людей недалекого минулого, часто солоними жартами, із твердим поглядом на авторство «Слова о полку Ігоревім» та коломийками, із віршами та піснями, із суперечливим духом бунтарства…."
Гуморист Ігор Іванків пише:
"Франківськ, Прикарпатський університет, вул. Шевченка - осиротіли! Він помер - померла з ним епоха, і їх уже не викличеш на біс! Це фото завжди буде нагадувати мені наші зустрічі сповнені радості і тонкого гумору."
Євген Баран, літературний критик,голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ, дописує про те, що виступи Степана Пушика треба було бачити і чути.
"Степан Пушик був останнім народним поетом. Треба було бачити і чути його виступи у селах. Вони часто були такими ж рвійними і хаотичними, як рвійним і хаотичним був Степан Григорович. Але люди його любили. Хоча він не завжди втримувався на цій демократичній межі, бо знову ж таки він не вмів і не хотів триматися меж і правил. Він сам собі був межа і правило. Він був Пушиком. Опришком Карпат. Моє спілкування з ним проходило різні стадії. Але я завжди розумів і розумію, що такої гірської стихії під іменем Пушик ми довго не матимемо, якщо взагалі такі люди ще здатні у нас народитися."
Професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Микола Лесюк згадує Степана Пушика не лише як колегу, а як і про сусіда. Близько восьми років вони жили у сусідніх квартирах.
"Він знав усе і про все. Мав шалену пам'ять і на людей, і на те, що записував від співрозмовників...мені було приємно, що мав його як близького товариша впродовж багатьох років... "
