Сільський колекціонер ходить всюди босоніж Живе чоловік у хатині під лісом. Біля господи — криниця з журавлем. Із неї, коли посуха, півсела воду набирає. Люди кажуть, що це Корнелій якісь примовки знає, що така добра студениця. На подвір’ї— власноруч зроблена майстровитим чоловіком гойдалка-колисанка. У хаті — справжній музей, розповідає в соцмережі журналіст Анна-Сабіна Ружицька.
Старовинні речі — всюди: тут кількадесят вишитих сторічних сорочок, кожухи, кептарі, свити-петики, давні праски, ліхтарі, прялки, повісмо, куделі, тарілки, книги, картини, вишиті подушки, килими, бочки, старовинний посуд, монети. У повітці — гордість пана Корнелія: 300-річні жорна. Сільський колекціонер, який ще ходить всюди босоніж, розповідає:
«Коли їх зробили, я не знаю, але бабця, в якої я їх взяв, казала, що ці жорна панщину пам’ятають. Я історію добре вчив, знаю, що панщини на наших землях не стало у 1848-ому. Тобто вони старші, їхній вік — понад 200 років. Та й дерево давнє, каміння сточені, от я і «визначив» їм приблизний вік».
Старовинні речі чоловік купляє за невеликі гроші, дещо йому дарують, дещо вимінює на…свою працю, дещо навіть на смітниках знаходив і прав, чистив, реставрував. Назву кожної речі та її вік «на око» колекціонер записує у великий зошит. Мовить, що має більше 500 речей, точну цифру називати не хоче і ще й не пише, де і в кого що придбав чи знайшов.
За фахом сільський збирач старовини будівельник та водій, працював на машинобудівних заводах у Запоріжжі та Коломиї, грав у сільському вокально-інструментальному ансамблі «Жуки», багато виступав, на гітарі грає й досі, Нині чоловік багато працює, читає і цікавиться історією краю. Лише передати знання та колекцію—нема кому: із родини—лише двоє дітей у світах. Односельцям байдуже. Пан Карп’юк каже, що радо віддав би частину своєї збірні селу, але музею у Жукотині — нема. Тобто він є, але в місцевому будинку культури зараз ремонт, і старовинні речі гамузом стоять серед пороху та фарби. Місцевий війт Михайло Івасютин пообіцяв, що такого безладу не буде, і старовину заберуть. Знайдеться місце старим речам і в ошатній бібліотеці. Але колекціонер думає, чи віддавати речі навіть на виставку. Насамкінець запрошує у свій музей, про який ніде не написано і майже ніхто не знає. Зате за екскурсію, цікаві розповіді та смачний трав’яний чай грошей чоловік не бере.