Уже понад 80 років старобогородчанські бронзові «музики» запрошують на служби Божі Перша світова війна повністю зруйнувала тутешній храм Покрови Пресвятої Богородиці й реквізувала на мілітаристські потреби дзвони. Натомість прилеглі будівлі, однією з яких була давня дерев’яна триярусна дзвіниця, вціліли. Час її зведення, на жаль, не відомий, тільки відомо, що від початку будівництва нового храму Святого Юрія Переможця 1918 року і до його завершення 1923-го богослужіння відбувалися саме на першому ярусі дзвіниці. Зі ще однієї унікальної пам’ятки парафії, інформують "Вікна" з посиланям на регіональний науково-методичний альманах «Краєзнавець Прикарпаття».
«Книги доходів і розходів громади» від 1921-го до 1943 року відомо, що тривалий час громада збирала кошти на перекриття храму й іконостас, який виготовив майстер І. Чміль.
Тільки 1931 року парафіяни спромоглися придбати для новозбудованого храму перший дзвін, нижній діаметр -60 см, заввишки близько 62 см. Розміри свідчать про узвичаєне так зване «відливання в квадраті». Перед валом заввишки 60 мм позеленілого від часу дзвона майстер розмістив дві укріплювальні тяги. На валу теж подібна тяга. Шия дзвона оздоблена орнаментом заввишки 55 мм. Над ним під короною ще дві укріплювальні тяги.
На плащі дзвона рельєфні цифри року відливання: 1931. Мабуть, дзвін виготовили на продаж, без конкретного замовлення парафії, тож інші написи відсутні. Язик дзвона правильно підвішений на пасі, завдяки чому яблуко била точно б'є в ударне кільце, щоправда, тільки в протилежні боки. Вдаряють у дзвін, розгойдуючи його, коли фактично корпус б’є в язик. Тому його виготовлено без отвору для шнура. При такому способі дзвоніння утворюються два виразні сліди зносу, адже коли вдаряють язиком, унизу якого прив’язано шнур, то било б’є в різні місця на ударному кільці інструмента. Завдяки пошкодженням видно, що бронза, як і має бути, золотистого кольору.
«Молодшим братом» дзвона 1931 року виготовлення, але важчим, тому з кращим звучанням, є дзвін «Св. Ґеорґій» 1936 року (заввишки 70 см і нижнім діаметром 69,5 см). Перед валом цього музичного інструмента є дві укріплювальні тяги, віддаль між якими 25 мм. На валу теж подібне оздоблення. Плащ дзвона оздоблює барельєфне зображення Юрія Змієборця. На протилежному боці від нього інше рельєфне оздоблення такого ж розміру. Воно зображує «начальника війська небесного» - Архістратига Михаїла, який зі словами «Хто яко Бог..?» скидає диявола з небес у безодню.
Відповідно до цих написів і віднайдених архівних записів у згаданій рукописній пам’ятці парафії випливає висновок, що конкретних меценатів не було. Дзвони придбали, мабуть, за кошти всіх парафіян. Із напису на більшому дзвоні видно, що його спеціально замовили в Калуші на відливарні дзвонів братів Фельчинських. Вона, як відомо, їх тут виготовляла з 1808 року.
Обидва інструменти підчеплені кожен за шість вух до рухомої осі, кінці якої вставлені в підшипники і мають вгорі для полегшення розгойдування металеві противаги. Дзво- нарський поміст розташований на третьому ярусі дзвіниці. Хоч парафія православна, але за звичаєм, що, як твердить Б. Кіндратюк, часто спостерігається в таких церковних громадах області, б’ють у дзвони, смикаючи за шнур, прив’язаний до важеля, тобто за традицією католиків чи греко-католиків.
Уже понад 80 років старобогородчанські бронзові «музики» запрошують на служби Божі, відзначають їхні найважливіші моменти, повідомляють про смерть парафіянина й проводжають його в останню путь, славлять Христове Воскресіння, дають знати про стихійні лиха і т. д. Незабаром дзвони буде ще краще чути з нової високої мурованої споруди для них.