Ілюстрація. Кожен, хто проявляв ініціативу, стикався із тим, що на нього сипалася незаслужена критика, нищення результат За нею, якщо хтось розіб’є вікно і його не полагодити одразу ж, то незабаром розіб’ють й інші і почнеться безлад. Тобто, недотримання одними людьми прийнятих норм поведінки провокує в оточуючих відчуття безкарності, і боротися із цим явищем, можна, розпочинаючи кожному із себе. Адже погані звички сидять глибоко у свідомості людей, і їхнє викорінення — процес важкий і тривалий.
На щастя, в нас є багато активних мешканців, які легко можуть все: від клумби біля під'їзду — до організації благодійних заходів чи серйозних навчальних подій, і таким чином долучаються до зміни на краще свого оточення. Кожен, хто проявляв ініціативу, стикався із тим, що на нього сипалася незаслужена критика, нищення результатів праці. Тому «Вікна» поспілкувалися з активістами Калуша і попросили їх відповісти на декілька питань: «Навіщо ви це робите?», «Як реагуєте на прояви негативу відносно своєї діяльності?», «Чим себе мотивуєте продовжувати далі?».
Артур ЄФРЕМОВ, директор музейно-виставкового центру, 28 років:
— Громадська активність для мене — це не спосіб самовираження, а звичайна позиція, яка б мала бути у кожного. Приказка «Моя хата скраю — нічого не знаю» — це не позиція і звичка, яку варто наслідувати. Ми всі є членами громад — чи це місто, чи інший населений пункт, і слід розуміти, що якщо ти не наведеш в себе порядок, то ніхто не прийде і не зробить це так, як ти хочеш і ще й задарма. Ось проста відповідь, для чого я це роблю.
Завжди, коли ти щось конкретне робиш для суспільства, не всі готові це добро приймати — або через недовіру, або через байдужість, або через нерозуміння і неможливість бачити далі. Мотивацією для мене є одне просте розуміння, що поки ми живемо, наше життя має бути наповнене змістом, а зміст — якістю. Я ж — за якість та зміст життя.
Яна ГУДЗОВСЬКА, волонтерка:
— Роблю це за покликом серця. Ще з дитинства мріяла допомагати дітям. Та не мала сміливості. Не наважувалася. Усе змінилося після того, як вперше поїхала з допомогою до дітей. Тоді, побачивши ті очка, потребу тепла та турботи тих дітей, яких ніколи мама не обіймала, серце обірвалося. З того часу зрозуміла, що зможу! Докладу всіх зусиль, щоб хоч якось допомогти дітям!
А як реагую на прояви негативу? Скажу так: з самого початку я не уявляла, що так буде… Мені здавалося, що люди, почувши про таких дітей та будинки інвалідів, кинуться допомагати. Проте зустрілася і з негативними відгуками. Але і з радістю можу сказати, що хороших та добрих людей багато! Щоразу, як хтось приносить якусь допомогу, не стримую сліз. Скажіть, чи ті дітки, які не можуть ані ходити, ані говорити, ані навіть самостійно їсти, чи вони собі порадять у цьому житті? Чи ті дітки, які батька й матері не мають, як вони? Тому це — найбільша мотивація! А ще — я маю руки, ноги і робитиму все, що в моїх силах, щоб принести хай буде ненадовго, але трохи радості тим діткам і побачити усмішки на їхніх личках!
Наталя ЗАХАРОВА, підприємець, 42 роки:
— Громадською діяльністю займаюся тому, що хочу змінити місто, громаду, бо хочу жити в ньому комфортно як громадянка, а не населення. Саме я, а не хтось, колись, може, в далекому майбутньому. Вандалізм і несприйняття бувають завжди. Ставлюся до цього спокійно. «Вікна треба вставляти до того часу, поки їх не перестануть розбивати». Усім, хто критикує, пропоную приєднатися і дати конкретну допомогу в розкритикованій дії. Як правило, люди замовкають після такого, бо говорити — то не мішки носити.
Звідки оптимізм? Бачу зміни. Є результати — і це приємно. Ми рухаємо цим світом! У процесі руху виникають потрібні люди. На ловця і звір біжить — треба лише бачити і вміти знайти мотивацію для людей.
Розалія БОДНАРЧУК, пенсіонерка, 76 років:
— Найбільше люблю працювати на землі, люблю її до безтями і вважаю, що вона повинна бути доглянута. Тому біля свого під'їзду заклала грядку і самостійно доглядаю її, стараюся для людей, щоб вони бачили красу. І якщо нищать мою працю, а таке трапляється, я реагую на це, як на особисту рану, і мене болить. Ніколи не хочу кидати почате, сподіваюся, що вдасться змінити тих, що навколо.
Галина ФЕДЮРА, оглядач
