На кожній полонині літують п'ятеро-шестеро людей, які пасуть від 100 до 500 голів різної худоби | Фото: Роман Клим Розлучінє найбільше стосується овець, бо корів та кіз господарі самі забирають з полонин, лиш овець зганяють, розповідає Роман Бойчук, ветеринар із села Космач.
Від 21 вересня до листопада овець пускають до баранів-плідників, яких випасають окремо. Цей період називають охота або восенівка. Один баран може “ощасливити” 4-8 овець, розповідає в соцмережі Анна-Сабіна Ружицька.
Аби не переплутати овець, кожен господар перед тим, як віддати вовнастих на літування, позначає їх.
У основному люди малюють вівцям різнокольоровими фарбами на вухах риски та круги, дехто навіть пише цифри. У день Розлучіння люди стають у чергу та кажуть ватагу, скільки овець із якою міткою віддали. Як правило, у полонину селяни віддають 5-10 овець. Окрім овець, пастухи віддають людям і полонинську продукцію: бринзу, будз — копчений сир, вурду — м'який сир. Частину сирів залишають собі як плату.
Після Розлучінє ватаг з пастухами повертаються у полонину, аби упорядкувати стаю — хату, де жили під час літування. Важливо, аби жива ватра (вогонь, що безперервно горів там протягом п'яти місяців), згасла сама по собі. Людям її гасити не варто, бо це — погана прикмета. Також не можна залишати навіть найменшу іскорка з ватри, бо її може підхопити полонинська нечисть та спалити стаю. У цих народних традиціях багато вигадок, але й багато раціонального, адже іскра від вогню справді може спричинити пожежу. Тому допоки вівчарі з ватагом не наведуть порядок, полонину не покидають, йдеться в публікації на сайті Всеукраїнського товариства "Гуцульщина".
