Іван Павліха тривалий час працював викладачем ВПУ-7. Саме на головному корпусі училища встановили барельєф | Фото: Леся На жаль, учитель, поет просвітянин не дожив до цього славного ювілею, інформують "Вікна".
Барельєф встановили з ініціативи Калуської міськрайонної організації ВУТ "Просвіта". На відкритті колеги та друзі поділилися спогадами про Івана Павліху.
Виготовлення та встановлення барельєфу здійснювалось у рамках реалізації проекту цієї організації під назвою «Іван Павліха - калушанин, просвітянин, автор книжки «Під Карпатами місто», який було визнано одним із переможців міського конкурсу проектів громадських організацій у номінації «Кращий культурно-просвітницький проект, приурочений 581-й річниці першої писемної згадки про м. Калуш», і на реалізацію якого з міського бюджету у 2018 році виділено 9000 гривень.
Сумна звістка про смерть відомого калушанина надійшла з Нью-Йорку, де живуть його діти. 1 липня 2015 року в цьому місті Іван Павліха відійшов у засвіти. Калушанин хворів, переніс три операції.
Упродовж багатьох років працював педагогом, очолював літстудію міста Калуша. Нагороджений медаллю «Будівничий України».
Член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Ярослава Дорошенка. Автор збірок «Квіти для зава», «Гечі-печі поза плечі», «Під Карпатами місто», «Дві копи не снопів, а сонетів», «Коли сонет і різка, і кларнет».
Довідка. Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченні Другої світової війни сім’ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961–1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.
З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович тривалий час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір ‘я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».
У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування, але Іван Павліха відмовився.
Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.
У 2013 році Іван Павліха був нагороджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».
