Калушанин поділився враженнями від першої в житті поїздки до Києва Калушанин Ярослав Куцій цими вихідними вперше побував у столиці України та вирішив поділитися враженнями від поїздки, інформують "Вікна".
У соцмережі Ярослав Куцій зазначає, що це було його перше знайомство з Києвом:
"До того ще ні разу там не був, але дуже прагнув туди потрапити. Місто, звичайно, дуже красиве. Сіли у п'ятницю ввечері на поїзд Івано-Франківськ-Київ. Прибули наступного дня, трішки із запізненням - 8.50. Одразу, що мене ошелешило на місці, коли ми вийшли із вагону, - неохайні маленькі кіоски біля перону, які були закриті табличкою: "Сигарет нет, не стучать!!!" Ну таке, подумав, Київ - місто-мільйонник, тут живуть багато людей, далі буде все нормально! Але це, виявилося, квіточки, порівняно з тим, що чекало нас попереду, протягом двох днів."
Калушанин зазначив, що спочатку, як і всі, почав оглядати всі цікаві і відомі місця Києва:
"Це були для мене нові і цікаві враження, тому бачивши все нові місця і архітектуру, яку ти, здається, лише недавно проходив чи на історії України, готуючись до ЗНО, чи з географії, роззявляв рота і кожен раз казав: "Вав, яке воно все круте, красиве і шикарне". Розпочали із Києво-Печерської Лаври. Ну, як ви знаєте, її загарбала московська філія ФСБ (УПЦ МП). Тут просто збило нас наповал".
Ярослав Куцій зазначає, що найбільше його вразило те, що у заповіднику за фотозйомку потрібно заплатити 200 гривень:
"Я розумію, що це національний заповідник, і ціна в 35 грн — це досить нормальна і пристойна ціна, можна і не пожаліти 50 гривень, воно того варте. Але чорним по білому написано, що фотозйомка заборонена, щоб фотографувати - 200 грн, відеозйомка - 400 грн. Я на повний голос кажу татові: "Та ну їх, тих московських попів, нічого, скоро перейде під зверхність Помісної УПЦ." Але все-таки зайшли. Тобто, я маю платити шалені гроші за те, щоб просто сфотографувати будівлю. І все ходили бабки, які говорили: "Фотографировать нельзя". Ми відповіли: "Це що, хіба приватна власність, це заповідник, що підпорядковується державі, тому я маю право вільно пересуватися по ньому".
Калушанин зазначив, що, починаючи від вокзалу, чути лише російську мову:
"Підійшли, щоб придбати магніт. Питаємося, купуємо, продавець, звичайно, російською розмовляє, ми принципово - лише українською. Тут вона питає: звідки ви, хлопці. Кажемо, що з Франківська, Калуша. Вона перейшла тоді на українську, каже: я теж звідти, закінчила ПНУ ім. Стефаника. Ну і з цікавості питаюся: який факультет. Вона відповідає: істфак. І тут я просто провалився під землю. То є мій істфак. Людина із Заходу України, вчилася у Франківську, ось так просто проміняла українську мову і прогинається перед чергами російськомовних носіїв. Тоді яка може бути нація, перемога у війні, якщо ми просто так міняємо мову, як шило на мило. Подякували і пішли. Ходимо вулицями, всюди російська, ні одного українського голосочку".
Ярослав повідомив, що 95% людей, з якими довелось спілкуватись, розмовляли російською:
"Таке враження, що він приїхав чи то в Красноярський край РФ, чи то в Москву. "СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ" - 95% говорить на "язике", а не на мові. Ми вже просто, коли чули, що хтось говорить українською, підходили і дякували. Гуляємо - всюди таки ж російська, вже починаю нервуватися і "шлякати", як і в більшості на Заході - "а шляк би вас трафив". В магазинах касирам байдуже, розмовляють російською, на зауваження, через хочу-не хочу переходять. Лише ми і тільки ми здатні змінити Україну в кращу сторону і ніхто, крім нас, бо ми господарі на своїй землі і не прийшли на чужу. Якою ж то треба бути людиною, аби не поважати і не говорити своєю рідною мовою".
Ярослав зізнався, що найбільше його вразило і розгнівало одночасно:
"Пройшли урядовий квартал, зійшли на Інситутську, щоб згадати події Майдану. Скажу чесно: то дуже страшно, коли ти дивишся на готель "Україна" і розумієш, що звідти розстрілювали Небесну сотню, на цих вулицях точилася запекла боротьба за майбутнє країни. Майдан, увесь квартал легко прострілюється із того готелю. Проходячи повз фотографії загиблих, навертаються сльози. Ще де-не-де є виколупана бруківка, як спогад про ті події. Але що найбільше мене вразило і розгнівало одночасно - те, що біля місць розстрілів розважається молодь, ходять п'яні, наколені хлопці, валяються порожні пляшки від алкоголю. Вони ходять і копають цю бруківку, як ні в чому не бувало. Невже вони не розуміють увесь трагізм тих події, що ті люди загинули і за них в тому числі. Тут я зрозумів, що з такою молоддю, з такими людьми Україна приречена на провал, злидні і т.п. Проте, звичайно, не всі такі, є ж розумні, талановиті, але їх, на жаль, меншість. Невже вони ні крапельки не розуміють, що тут загинули люди, в тому числі за них, а вони там розважаються. Ну і знову ж таки 0% української, це молодь."
Калушанин зазначив, що його без проблем пропустили до Адміністрації Президента, яка є за височезним парканом:
"Зовсім інша ситуація біля Кабміну, побудували бетонних парканів, і не пускають, зі слів охоронця - режимний об'єкт. Ми хотіли лиш сфоткатися біля таблички Кабміну. Ми сказали, що біля Адміністрації нас пустили, тоді в чому тут проблема. Він вперто не пускав. Хіба АП не є режимним об'єктом, хіба президент - не вища особа держави, він мовчав. Охороняють купку жирних срак, яка прийшла до влади на крові Небесної Сотні і забула про це... Ну на кожному кроці ми чули російську мову. За два дні ми стільки її наслухалися, що аж нудило і хотілося блювати від того "язика". Вуха в'януть від того. Ну, щоб вам не збрехати, за 2 дні ми почули, що українською розмовляли на вулиці від сили 10-15 чоловік."
