Кажуть, що читачеві легше, адже він може купити собі книжку, а письменник не може докупити собі часу, зізнається Марія Т Книжка складається з трьох частин і епілогу. Розповідає вона про важку долю молодої 16-річної дівчини Стефи, яка попри заборони і осуд народила сина Мартина. Батько відмовляється від дитини, адже не готовий був взяти відповідальність за його виховання. Стефа і її син приречені на голод і злидні, адже не мають засобів для життя. Окрім того, з підростаючого Мартина глумляться діти через те, що він безбатченко. Хлопець намагається знайти спільну мову з батьком, проте той не визнає його, інформують "Вікна".
За словами Марії Ткачівської, спочатку вона роман назвала «Хочу, щоб ти мене бачив». Адже це саме та сюжетна лінія, яка тягнеться від початку до кінця. Тобто дитина мріє, що батько її побачив.
Книгу письменниця написала швидко, всього за три тижні. Проте до того, довго виношувала ідею.
Надихнула авторку пасажирка автобусу, яка розповіла їй історію з батьком із свого життя:
"Одного разу, їду автобусом до Польщі, моє місце зайняли, хоч я заздалегідь придбала квитки. Дуже не люблю, коли хтось займає моє місце у транспорті. Тому, думаю, у Франківську сяду все-таки на своє місце. Пасажирка подивилася направо-наліво місць було достатньо. Однак я її вмовила, щоб вона посунулася і я сіла біля неї. Ми розговорилися і вона розповіла мені цю історію. Напевно, щоб на щось натрапити, потрібно добиватися свого".
Для письменниці видання роману було неймовірно великим подарунком:
"Якби я хотіла самостійно видати цю книжку, мені б щонайменше прийшлося б заплатити 50 тис. гривень. Для людини, яка чесно живе, якщо вона отримує зарплату, то вона точно не зможе заплатити таку непідйомну суму".
Дизайн обкладинки роману видавці придумали самі, без участі Марії Ткачівської:
"Я не знала, якою буде обкладинка. Я побачила її вже готовою. Обкладинка із зображенням матері і дитини в обіймах, це, мабуть, ідилія, яка б мала бути. Або, можливо, той, хто малював, відкрив першу сторінку книги про народження дитини, прочитав і вирішив одразу намалювати, не читаючи далі".
«Голос перепілки» погодилося надрукувати харківське видання, однак авторку хвилювало те, як вони сприймуть гуцульський діалект. Тому вона вирішила трохи відкоригувати діалекти, над якими так натхненно і наполегливо працювала:
"З мого боку – це було дуже брутально іти проти себе, і проти роману. На превеликий жаль, я не розмовляю діалектом. Але я дуже люблю тих, хто ними розмовляє. Адже воно так гріє, це таке правдиве, непричесане, справжнє слово".
Проте, на щастя, редактором книжки став Іван Андрусяк, родом із Косівщини, який зберіг особливості мови роману. З цього приводу Марія Ткачівська зазначила:
"Для мене це було таке велике щастя, що віддали книжку саме Івану. Адже хотілося, щоб ті, хто читає на сході, відчули смак мови діалектів. Тому редактор зробив зноски, що означають певні слова".
Під час презентації авторка свої розповіді переплітала читанням уривків із нової книги. Також вона підкреслила, що загалом часу на письменницьку діяльність у неї не вистачає:
"Я вділяю своїй письменницькій діяльності від 5% до 10% свого часу. Інколи я крадуся трошки до писання, до літератури. Адже мене тягне до неї. Кажуть, що читачеві легше, адже він може купити собі книжку, а письменник не може докупити собі часу".
Завершила презентацію Марія Ткачівська читанням уривків із роману «Я і мій Дон Жуан».
Довідка. Марія Ткачівська — кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри іноземних мов і перекладу Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Вона - авторка понад 100 наукових статей та більше десятка навчальних посібників, кількох словників та монографій, кількаразова лауреатка міжнародного літературного конкурсу «Коронації слова». Як письменниця вона також відзначена міською премією імені Івана Франка, обласною премією імені Василя Стефаника, Всеукраїнською літературною премією імені Леоніда Череватенка.