А ідеєю фікс для Дмитра Карачуна є постановка «Ромео і Джульєтти» і «Лісової пісні» Лесі Українк Він мав нагоду спілкуватися і вчитися акторського ремесла як у заслужених, так і у народних артистів України. Серед них — Олег Мосійчук, Олексій Заворотній, Анатолій Гаврющенко, Володимир Петрів, Ніна Ніколаєва.
Зараз Дмитро Карачун допомагає реалізувати себе творчій молоді Калуша, ставить перед нею неординарні завдання, при цьому даючи абсолютну свободу.
Про першу роль та 13 років на арені
Ще з дитинства Дмитро Карачун зацікавився театром. Відвідував лялькові вистави, а згодом збирав у дворі друзів і намагався зробити «дворовий» театр. Далі були заняття в драматичному гуртку танародному театрі. Наступний крок — навчання на режисерському відділенні Калуського культосвітнього училища та в Рівненському інституті культури.
На першому курсі навчання Дмитра помітили і запропонували працювати у Рівненському обласному музично-драматичному театрі. За словами Дмитра Карачуна, нелегко було молодому актору-початківцю отримати і достойну роль, однак йому пощастило:
"Вперше зіграв у виставі Шекспіра «Гамлет». Звичайно, не головного героя, а роль придворного, з текстом, що дуже рідко давалося молодим акторам, тим більше — студентам".
У театрі Дмитро Карачун спробував ставити і власні вистави. Далі була участь у різних фестивалях, перші гран-прі, а відтак — викладацька діяльність у Київському коледжі циркового мистецтва. Через сімейні обставини повертається до рідного Калуша. Тут він займається викладацькою діяльністю у Калуському коледжі культури та мистецтв. Потім — знову Київ, проте робота вже в цирку:
«У театрах тоді мало платили і треба було якось виживати і родині допомагати. А в цирку платили вп’ятеро більше, аніж у театрі, Так я пропрацював 13 років ведучим на цирковій арені».
Як народжується постановка?
Створення вистави — процес суто індивідуальний. Буває, що між ідеєю та її реалізацією проходить великий період часу. Буває, що це все відбувається миттєво. За словами Дмитра Карачуна, все залежить від імпульсу, який існує:
"Це залежить від ступеня натхнення, як ти сам себе живиш, твоє оточення, колеги, рідні. Ідея може прийти в будь-який момент: і коли ти митимеш посуд, і коли готуватимеш шашлик на природі. Усе індивідуально".
Що намагається сказати «Silentium»?
За словами керівника «Silentium», ідея створити експериментальний театр виникла давно. Тривали творчі пошуки, однак головним питанням було: кому це потрібно.
Мета молодого театру — мовою молоді подивитися на нагальні проблеми:
"Ми хочемо подивитися на ту саму класику, тільки сучасними очима. Ми хочемо заставити молодь думати, аналізувати своє життя. Бо зараз вона, на жаль, бачить лише гаджети. Так, це сучасні технології, але на кожну справу потрібен свій час".
Про ідею та переродження вистави «Адам і Єва»
Задум постановки першої вистави «Адам і Єва» виник ще в Рівному, коли Дмитро працював у театрі. Тоді заслужений артист України Олексій Заворотній подарував йому інсценізацію книги Марка Твена «Архів сімейства Адама і Єви». Сценарій був досить «товстим», але цікавим. Проте це, скоріше, була радіовистава, аніж звичайна вистава, оскільки у ній не було дії. Керівник «Silentiumy» її значно змінив:
"Я попрацював над нею, змінив і вийшло рівно шість сторінок. Я перевів виставу в етюди, пластичні образи і залишив декілька коментарів".
Спочатку були проблеми із акторами — треба було підібрати відповідні типажі. Коли ж підібрали актора на роль Адама і зробили фотопроби, хлопець трагічно загинув. У режисера опустилися руки. Проте через деякий час він знову знайшов у шухляді стола знайомий сценарій, знову змінив його і назвав «Експеримент: Адам і Єва»:
"Ця вистава покликана задуматися молоді, що таке сім’я, що таке кохання, стосунки. Це все не так просто, як здається".
Провінція — у нас в голові
У виставі «Експеримент: Адам і Єва» досить сміливі образи, а актори на сцені — напівоголені. Театр змінюється, зазначає Дмитро Карачун:
"Іде час, усе розвивається. Якщо ми будемо зациклюватися на традиціях театру, які були 100 років тому, то не буде ніякого розвитку. Так, звісно, деякі традиції потрібно зберігати. Але це не повинно бути головним".
Режисер стверджує, що за кордоном поняття класики не існує:
"Я спілкувався з колегами, які гастролювали іноземними країнами, брали майстер-класи у видатних режисерів. Ідеться про те, щоб у будь-якій виставі порушувати сучасні питання. Театр повинен бути актуальним".
За словами Дмитра Карачуна, провінційність закладена в наших головах:
"Усі кажуть: ми — провінція. Я кажу: провінція у нас в головах. Можна сидіти в центрі Києва на Хрещатику, жити в шикарній квартирі і бути провінціалом. А можна жити у Верховині, в далекому селі, в горах, і бути сучасною людиною".
Про виставу «Жанна д'Арк Forever»
Після постановки «Адама і Єви» театр «Silentium» і далі намагається дивувати свого глядача креативністю і непередбачуваністю. Напередодні річниці Революції Гідності його актори втілять героїв вистави «Жанна д'Арк Forever». Це фантасмагорія, яку Дмитро Карачун написав на основі п’єси Жана Ануйя «Жайворонок» та поеми Юрія Рибчинського «Біла ворона». Глядачам запропонують мімічну драму із пластикою і пантомімою. Ці акторські прийоми перериватимуть текстовими вставками. Однією із важливих сюжетних ліній буде тема релігійності в сучасному світі, зазначає режисер:
"Люди в наш час втратили віру. Вони ходять у храм, бо всі так роблять. Тому більшість їхніх молитов Бог не чує".
Вистава непроста, тому підбір акторів — завдання не з легких:
"Спочатку подали оголошення, але, окрім моїх акторів, ніхто не прийшов. Я розумів, що потрібно набрати людей на масовку, адже на ідею ніхто не реагує. Зателефонував колезі по сцені Олені Мазур. Вона й допомогла мені зі творчим складом. Зараз над виставою наполегливо працюють 20 акторів".
Про критику і відродження у творчості
За словами Дмитра Карачуна, найголовнішим для нього критиком є його глядач. Звісно, прислухається до думки рідних, близьких, проте, на його думку, в них більш суб’єктивна думка:
"Якщо зал прийшов, значить, моє мистецтво комусь потрібне. Якщо не прийшов — задумуюся, що я власне, зробив не так".
Дмитро Карачун порівнює себе із птахом феніксом:
"Цей птах спалює себе, а потім відроджується з попелу. У мене так все творче життя. Іноді думаю: покінчу з цією творчістю, а потім відроджуюся, розправляю крила і лечу".
Новорічна казка-лабіринт і… «Ромео і Джульєтти»
Серед ідей керівника театру «Silentium» — постановка новорічної казки:
"Є ідея зробити неординарну новорічну казку, але не на сцені, а в фойє. Це своєрідна казка-гра, казка-лабіринт. Проте вона буде короткою, не більше 30 хвилин".
Також у цьому жанрі заплановані казки Івана Франка, діда Панаса і «По щучому велінню». А ще мріє поставити альтернативну виставу — про Казанову Марини Цвєтаєвої. Торік Дмитро Карачун навіть зробив за тиждень переклад:
"Це вже не мімічна драма, буде, звісно, пластика, але буде і текст".
А ідеєю фікс для Дмитра Карачуна є постановка «Ромео і Джульєтти» і «Лісової пісні» Лесі Українки.
Ірина КМІТЬ, журналіст
