Виставка "Сусіди" в павільйоні "Цепелія" триває з 13 жовтня до 11 листопада Плакати зображають прибиральницю, офіціантку, працівницю фастфуду, робітницю на птахофабриці, медсестру та збирачку сезонних ягід. Ця інтервенція – частина програми 10-го урабаністичного фестивалю "Варшава в будові", який досліджує різноманітні явища життя сучасного міста. Цього року до кураторства фестивалю був запрошений колектив із сусідньої країни – Центр візуальної культури з Києва. Організована виставка і серія пов’язаних з нею подій отримала назву "Сусіди", інформують "Вікна" з посиланням на "УП".
В описі проекту зазначається:
"Чимдалі більша кількість мешканців Варшави виявляють, що їхні сусіди приїхали з України. Або ж із Білорусі, Молдови, Росії, Грузії, Узбекистану і так далі. Все більший наплив мігрантів з-за східного кордону призводить до того, що вперше з часів Другої Світової війни Польща перестає бути моноетнічною державою".
Українці та українки масово приїздять до Польщі на навчання та роботу. Годі знайти точні цифри щодо кількості українських мігрантів, – за приблизними підрахунками протягом кількох останніх років їх побувало там понад 4 мільйони. Хвиля міграції особливо зросла з 2014 року. Умови праці робітників, ставлення до них, нелегальна праця – ці питання не надто артикульовані в публічному просторі Польщі.
У проекті "Сусіди" цих тем торкаються окремі представлені мистецькі роботи художників з України, Польщі, Австрії, Німеччини та Франції. Деякі з них охоплюють більш широкий загальноєвропейський міграційний контекст. Постер-кампанія "Я УКРАЇНКА" присвячена праці українських заробітчанок. У багатьох сім’ях, надто з Західної України, є безліч історій (ще з 90-х років) про матерів, що покидали свої домівки і їхали заробляти в Польщу чи в Італію, найчастіше – прибиральницями, доглядальницями або збирачками фруктів та овочів на сезонних роботах.
На сьогодні значна кількість мігрантів прибула і зі Сходу України через військовий конфлікт, що точиться там. Українська держава вже 27 років не може забезпечити гідної заробітної платні своїм громадянам у дуже великому спектрі професій – від робітників фабрик і підприємств до вчителів, лікарів, виховательок, викладачів тощо. Робочі місця зникають, а там, де залишаються, оплата праці змушує людей просто-таки до виживання.
На підприємствах робітники й робітниці у відповідь на запити щодо підвищення зарплатні можуть почути від роботодавців таке: "Якщо вас не влаштовує – їдьте працювати до Польщі!". Польський ринок праці радо вітає дешеву робочу силу із-за східного кордону Європейського Союзу. Часто ці робітники й робітниці платять податки, з яких не матимуть ніякого зиску в пенсійному віці. В більшості їдуть працювати на будівництвах, сезонних роботах, на фабриках, у сфері обслуговування.
Парадоксально, але обидва ринки – і український, і польський, задовільняє така ситуація, коли зиск переважно має сильна сторона роботодавців.
Жіноча праця досі в усьому світі менш оплачувана, а робота, пов’язана із прибиранням, доглядом за немічними та старими, виконання якої очікують від жінок, користується найменшим соціальним престижем, незважаючи на те, що вона забезпечує базові потреби людського існування.
У Польщі ви можете зустріти наших співвітчизниць, залучених до цієї праці, які мають вищу освіту, вчителювали. Доки вони заробляють у такий спосіб на життя, їхня професійна кар’єра занепадає.
Плакати "Я УКРАЇНКА" закликають замислитися над статусом різних видів праці і спрямовані на те, щоб зробити жінок-заробітчанок видимими в публічному просторі.
Внизу плакату розміщений текст, який коротко розповідає хто така Леся Українка – видатна письменниця, яка мала феміністичні погляди і стояла на стороні людей праці. Вона неодноразово писала і говорила про те, що люди праці повинні об’єднуватися у боротьбі за свої інтереси.
Сьогодні ці погляди Лесі забуті, хоча портрет її, як культурної ікони, прикрашає наші гроші. Ті гроші, яких силі-силенній українських громадян бракує, аби оплатити комунальні послуги, поїхати на відпочинок або забезпечити собі та своїм рідним гідне лікування чи навчання.
Леся Українка писала:
"До робітників належать і ті, що роблять письменну працю, коли тільки вони не запродують свого сумління багачам, а тримаються купи з робітниками".
Такою бачила вона позицію творчих людей. Тож автор(к)и портретів українок – Оксана Брюховецька, Ксенія Гнилицька, Валентина Петрова і Давид Чічкан солідаризувалися з українськими заробітчанками згідно з Лесіними принципами.
Серед інших тем, які представлені на виставці "Сусіди" – історична пам’ять, і, зокрема, спадок модерністської архітектури, яка знищується під натиском нових забудов тут паралельними стали історії київської Тарілки на Либідській, яку сьогодні поглинає шопінг-мол "Океан-плаза" і "Цепелії", будівлі, в якій власне розмістилася виставка.
"Цепелія" (скорочена назва Центрального бюро народної та художньої промисловості CPLiA) – колишній повоєнний павільйон, де торгували виробами народного мистецтва та ремесел.
В 90-х роках там розташовувалося казино, і згодом будівля практично втратила свій попередній вигляд фасаду через численні рекламні наклейки, банери, пластикові вікна, що обліпили її, на даху встановлено величезний рекламний екран. Будівля приватизована і функціонує частково.
Виставка "Сусіди" в павільйоні "Цепелія" триває з 13 жовтня до 11 листопада.
P.S. Доки матеріал готувався до виходу, в мережі Facebook відбулася хейтерська атака (за чисельної участі ботів) в коментарях до альбому "Я УКРАЇНКА" на сторінці кураторки проекту – з цькуванням, приниженнями і погрозами.
Головним закидом було те, що українки показані через "неправильні образи" соціально неуспішних верств, і що це "принизливо" для України та українських жінок.
Насправді ж принизливим є те, що Україна сьогодні є найбіднішою країною Європи і входить у десяток найбідніших країн світу. Палкі емоції та гнів, що виникають при згадці про це, варто було б перенаправити на пошук вирішення проблеми.Натомість прикро, що окремі громадяни, які вважають себе успішнішими за інших, з такою зневагою висловлюються щодо робітниць, представлених на плакатах.
Лікарки, працівниці фабрик, офіціантки, сезонні працівниці і прибиральниці не є людьми другого сорту. Усі інші громадяни користають з їхньої праці. Підвищення заробітних плат і якості умов праці в Україні знизило б потік як трудових мігрантів за кордон, так і відтік висококваліфікованих спеціалістів з України. У тексті на кожному з плакатів зазначається:
"Ці жінки заслуговують гідної оплати праці і гідного ставлення до себе".
Оксана Брюховецька, художниця, кураторка, публіцистка, спеціально для УП.Життя
