Маркіян сподівається зібрати багато матеріалу, якого вистачить, окрім книжки, на публікації для українських видань Серед пасажирів буде львівський журналіст і письменник Маркіян Прохасько. Він має намір провести у Західній Антарктиді два місяці й написати книжку-репортаж, яку наперед погодилось надрукувати «Видавництво Старого Лева», інформують "Вікна" з посиланням на "MediaLab".
Маркіян Прохасько розповідає:
«Третя світова війна може початись через Антарктиду! Це як в апокаліптичних фільмах: місто живе рутинним життям, а потім камеру переводять нижче й ми бачимо, що під ним зріє вулкан».
До дня, коли держави-учасниці Антарктичного договору можуть почати ділити нічийний континент, залишилось тридцять років. Свою книжку Маркіян планує видати до ближчої важливої дати: 28 січня 2020 року відзначатимуть двохсотріччя відкриття Антарктиди.
Маркіяну двадцять сім років. Він вивчав історію, а згодом журналістику в Українському католицькому університеті. Наукою займатись не став, а після кількох місяців роботи в онлайн-виданні зрозумів, що душа не лежить і до редакційної рутини. Вирішив бути фрилансером. Пише есеї та художні оповідання — цього року у «Видавництві Старого Лева» вийшла його книжка «Нестримна сила води». Каже, що і репортаж, і наукова публіцистика, і художня проза, і есеї для нього — це пошук відповіді на важливі запитання.
Мрія про Антарктиду виникла кілька років тому.
Маркіян згадує:
«Дивився фільми, читав матеріали про життя полярників і вирішив поїхати. Єдине, що мене зупиняло — негнучкість системи та бар’єри, які можуть виникнути під час організації поїздки. Я навіть думав, що легше буде напроситись на станцію якоїсь іншої країни, а не українську. Тримав у голові цю ідею, але не поспішав її втілювати: життя довге попереду, ще буде нагода».
Він вирішив, що час настав, побачивши у програмі Майкла Щура інтерв’ю з новим керівником Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким.
Маркіян каже:
«Я подумав, що крига скресла: це новий, життєрадісний і відкритий керівник. Із ним можна спробувати домовитись. Збіглося так, що якраз у той час, коли він знайшов адресу Дикого й написав йому листа, антарктичний центр оголосив набір учасників експедиції. Оголошення спричинило ажіотаж. — Мій лист, напевно, прийшов до нього серед безлічі інших. Але він відповів і ми зідзвонились».
Євген Дикий жартома запитав:
«Ви ж розумієте, що здійснювати мрії коштом платників податків не дуже доречно?»
Маркіян пояснив: хоче написати першу сучасну книжку українською мовою, яка розповідатиме про життя станції «Академік Вернадський», людей, які там працюють, і про Антарктиду загалом: природу, географію, минуле, майбутнє.
Домовились: Маркіян отримав місце на судні та можливість жити на станції «Академік Вернадський» два місяці — з січня по березень. Спеціальне полярне екіпірування йому не знадобиться: влітку температура на узбережжі Західної Антарктиди буває навіть плюсовою.
Маркіян каже:
«Сказали вбиратись як у зимові Карпати. А це мене не лякає. Радили ще взяти крем від засмаги та темні окуляри».
А от переліт на південь Чилі, в Пунто-Аренас, та витрати під час пересадок він має оплатити сам. За його підрахунками, це від двох з половиною до п’яти тисяч доларів. Спершу думав про ґрант від National Geographic, та з’ясував, що рішення про виділення грошей там ухвалюють довго, а подаватися треба за півроку наперед. В Маркіяна ж лишалося чотири місяці.
Він розповідає:
«Тоді я звернувся до “Видавництва Старого Лева”, з яким уже співпрацював. Вони відповіли, що хочуть надрукувати книжку й компенсують частину витрат. Директор видавництва Микола Шейко сказав, що, напевно, комерційно вигідніше було б перекласти книжку зарубіжного автора про Антарктиду. Але треба писати свої».
Видавництво також допоможе з логістикою подорожі.
Що репортажистові робити в Антарктиді два місяці?
Маркіян відповідає:
«Все. Хочу брати участь у всьому, що там відбуватиметься. На станції житиме близько двох десятків людей, не тільки науковців, а й кухарів, робітників, сисадмінів. Я збираюсь поговорити з усіма: навіщо вони туди їдуть, чого там шукають? Мені цікаво, як впливає на людину тривале перебування у крижаній пустелі. Братиму участь в усіх вилазках, піду фотографувати пінгвінів».
Книжка, яку він планує написати, має вийти репортажною та водночас пізнавальною. У репортажну сюжетну канву він хоче вплести додаткові факти й намалювати цілісний портрет Антарктиди, не обтяжений науковими деталями, але докладний. Окрім головної сюжетної лінії — життя на станції — буде й ширший контекст: зміни клімату, які впливають на континент та разом із тим на цілий світ, і геополітичні катаклізми, якими загрожують претензії кількох держав на землі Антарктики.
Маркіян припускає:
«До речі, кожна держава, що має там станцію, може почати заявляти нові територіальні претензії. Може, й Україна матиме колись свою антарктичну область».
Час, що лишається до експедиції, він використає на підготовку: зустрічатиметься з колишніми полярниками, дослідниками Антарктики, читатиме книжки та наукові статті.
Маркіян розмірковує:
«Цікаво було би знати, що там під льодом. Крижаний щит завтовшки майже до п’яти кілометрів! Але Антарктида водночас і найвищий континент. Якщо цей лід розтане, велику частину світу затопить, але, можливо, ми туди всі переселимось»
Він сподівається зібрати багато матеріалу, якого вистачить, окрім книжки, на публікації для українських видань: інтерв’ю з науковцями та іншими учасниками експедиції, тексти про історію станції «Академік Вернадський», антарктичних досліджень і географію Антарктики, фоторепортажі, короткометражні відеофільми. Перше видання, з яким Маркіян домовився про кореспонденцію з південного континенту, — івано-франківський «Курс». Шукатиме й інших замовників.
Маркіян говорить, що мріє подорожувати світом і далі:
«Поїхав би до Африки, Монголії, на острів Пасхи… Я не хочу писати про те, про що пишуть усі. Хочу дослідити щось, що залишиться. Краще один репортаж про Антарктиду, ніж сто текстів про те, що в мене під носом».
Маркіян уже точно полетить: він зібрав мінімальну суму, необхідну на переліт до чилійського порту й назад. Але ризикує спати просто неба, коли чекатиме на літак під час пересадок. Тому буде вдячний за будь-яку фінансову підтримку репортажної експедиції до Антарктиди. Маркіянові можна писати сюди або просто скидати гроші на приватбанківську картку 5168 7555 2918 4794. Залишок зібраних коштів Маркіян витратить на чилійські теплі шкарпетки та промоцію майбутньої книжки.
