"А від революції краще стало хіба тим, що її заколотили, а не тим, хто її робив", — зазначав Пантелеймон Колишній заступник міського голови Калуша Мирослав Баран оприлюднив в соцмережі спогади свого діда Пантелеймона від 6 листопада 1974 року:
"Їдеш в Калуш? Ага, завтра парад, роковини Жовтневої революції. А кому вона була потрібна , та революція?
В 1912 році мій тато купили поле в Корчеві, від різдвянської дороги до переїзду. Поле було лиш від колії до дороги, а далі – корчі і мочари, тому і називали Корчева. Люди копали рови, корчували кущі і так виробляли землю.
Тато сказали, що то поле буде мені, щоб будувався, та й жив там (я пізніше так і зробив). Але треба ще щось докупити Василині, моїй сестрі. Брат Роман вже жив у Бурштині, Іван лишався коло тата.
То навесні, як приїхали наймити з Каменя ( там землі не такі, як у нас, вони бідували і приїжджали до нас на літо своїми кіньми, все літо робили, а восени брали все, що заробили, на вози і їхали додому зимувати), я зібрався і поїхав на заробітки на Донбас. Молодий нежонатий хлопець.
Влаштувався провідником на поїзд, котрий возив шахтарів з міста на шахту. Не зразу , спочатку тимчасово. А через 3 чи 4 місяці – постійно. Там жили інакше, як у нас. Після получки всі « гулялі». Хто день, хто два, а хто – доки були гроші . На роботу не ходили, то тоді робили такі, як я. Мені було дуже дивно і непривично, що люди так живуть. У нас, в Дем’янові, селі більше, як на 300 дворів, було на ціле село 2 пияки, їх всі знали, ніхто не дуже хотів мати з ними справу. Та що там говорити, я на своє весілля купив 5 літрів горілки, ми були не бідні, і то вважалося, що багато.
Та і роботу не порівняєш. Тут треба було від досвітку до смерку робити на землі, коло худоби, коло коней. А там – зранку відвіз зміну на шахту, привіз звідти до міста, потім пополудні – ще раз, і вночі – ще раз. 2 рази замітав вагони, 1 раз мили жінки-прибиральниці. Решту часу чекав , або попросту бив бомки. Робив через день, ще давали додатково вихідні.
Платили 1 рубель 50 копійок за день, коли робив тимчасово, а коли постійно – 45 рублів на місяць. Кажеш мало? Та ні. Бо сорочка коштувала 6 – 8 копійок, колійова форма – 1 рубель, шинеля – також 1 рубель, чоботи звичайні ялові – 3 рублі в магазині, якщо пошити – 5 рублів, а вже такі, як з лайкової шкіри – 8 рублів. Кімната в будинку коштувала 3 рублі на місяць. Продукти були також дешеві, прожити мож було за 2 – 4 рублі на місяць. Але самому не хотілося готувати, то якщо їв разом з газдами те, що вони – за кімнату і харчі платив разом 5 рублів, а коли хотів, щоб тобі готували окремо і те, що ти хотів – 8 рублів. Я тратив 10 - 12 рублів на місяць, був ситий, одіітий , жив у теплі. А шахтарям, котрі робили в шахті, платили в кілька раз більше, вони все мали, або могли мати, якби не пропивали стільки. І ніякої мови про якусь революцію не було. Та ні, декотрі шахтарі були незадоволені, бо робота була тяжка. Але то таке…
То я поробив там трохи більше, як 2 роки, та й поїхав додому. Віддав татові всі гроші за землю, ще і собі щось трошки лишив, бо був молодий, на все було треба.
Після 1921 року поїхав туди ще раз – і не впізнав. Вагони пошарпані, брудні, люди робити не дуже хотіли, бо мало платили, все дороге. Побув там пару місяців і поїхав додому, добре що на дорогу заробив.
Тепер кажуть, що революцію робили, аби краще жити, – то неправда. Задурили людям голову, що нічого не будуть робити, а все будуть мати, - і поламали, знищили те, що було. Бо аби щось мати – треба робити. А від революції краще стало хіба тим, що її заколотили, а не тим, хто її робив".
Мирослав Баран також додав до спогадів діда свої нотатки про іншу революцію — Революцію Гідності:
"Під час Помаранчевої революції, тоді заступник міського голови з економіки і власності, я щодня забезпечував транспортом і харчами на дорогу 1 – 2 автобуси, які їхали з Калуша на Майдан. Щиро дякую підприємцям і керівникам підприємств за ту допомогу, яку вони в той час надавали, ділилися всім заради перемоги революції. А підчас Революції Гідності люди віддали і життя. І все заради того, що життя стане кращим.
Сьогодні, споглядаючи на результати революцій, доведених до зубожіння людей, які наймитування за кордоном вважають за щастя, на знущання над ними з боку нинішньої влади, все більше переконуюся, який розумний був мій дідусь Пантелеймон".
