20 вересня 1908 року присяжні кримінального суду у Львові засудили учасників банди Усі учасники банди належали до однієї родини, яка походила з околиць Городка (тепер — райцентр на Львівщині), але мешкала у Львові, пише газета "Експрес.", передають "Вікна".
Мати зі сином, зятем та ще одним далеким родичем робили нічні вилазки, нападаючи на придорожні корчми між Львовом та Перемишлем. Від їхніх рук загинули два корчмарі, ще троє людей були поранені.
Найстаршій учасниці банди Марії Чабак сповнилося 53 роки. Вона була сліпа на одне око, працювала наймичкою і після смерті чоловіка любила заглянути в чарку. Під час нападів на корчми вона здебільшого пильнувала, чи ніхто не йде дорогою. Її 27-річний син, Петро Чабак, був верховодою злочинної зграї. Він пройшов військову службу в столичному Відні, був різником і тримав м’ясну крамницю у Брюховичах. На злочини йшов із револьвером "Ланкастер" калібру 7 міліметрів. Саме з цієї зброї були вбиті та поранені всі жертви нападів.
Чоловік сестри ватажка банди, 28-річний Теодор Тишик, був сиротою, після одруження купив земельну ділянку й коня, заробляв фірманкою до 100 корон на місяць. На грабунках був головним підручним Чабака. Ще один учасник банди, молодий 20-річний парубок-наймит Степан Галушка, був переважно на підхваті, особливими звірствами не вирізнявся і, зрештою, за участь у злочинах отримав лише 20 корон із награбованого.
Напади "шакали" здійснювали завжди однаково: уночі розбивали молотком шибку вікна в корчмі, вимагали горілку, а тоді стріляли у господаря та вдиралися всередину. З диявольською спритністю Чабак умів знаходити сховки з грішми, але ніколи здобич не бувала великою.
Після того, як упродовж десяти днів було скоєно шість нападів на придорожні корчми, агенти поліції розпочали активні пошуки банди й досить швидко натрапили на їхній слід. Теодора Тишика затримали на вокзалі в Городку, де його впізнали жертви одного з нападів. А Петра Чабака взяли в ресторації у Львові, де він протринькував свою здобич.
Під час досудового слідства, перебуваючи під арештом, Петро Чабак та його спільники дізналися про хитрий спосіб уникнути покарання: вдавати божевільних. Якщо Тишику та Галушці забракло акторського хисту, щоб довго прикидатися вар’ятами, то верховода банди тримався до останнього. Навіть після психіатричної експертизи, яка не виявила у підсудного жодних відхилень, Петро Чабак поводився, як несповна розуму. На запитання судді він реагував невиразними вигуками та звірячим гарчанням, а коли починав говорити розбірливо, то бурмотів щось про цісаря та Бога. Коли йому запропонували впізнати інших членів банди, зокрема маму, він раптом закричав: "Моя мама у Відні!" А тоді, перевівши погляд на стіну, де висів портрет імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, вигукнув: "А ось і мій батько!"
Щоб не підігрувати комедіантові, головуючий на суді більше не звертався з жодними запитаннями до Петра Чабака. Упродовж кількох днів, поки тривали судові засідання, той просидів на лаві підсудних із придуркуватим виразом обличчя та бездумним поглядом, блукаючи очима то по стелі, то по долівці. У такому ж стані він вислухав вирок, вдаючи, що не розуміє, що відбувається.
20 вересня 1908 року присяжні кримінального суду у Львові засудили Петра Чабака та Теодора Тишика до смертної кари через повішання. Степан Галушка отримав 6 років, а Марія Чабак — 5 років ув’язнення.
