Остаточно «Просвіта» в Калуші сформувалася наприкінці 1903 року завдяки інкорпорації товариства «Рання Цієї проблеми принагідно торкалися науковці й краєзнавці Анатолій Грицан, Володимир Грабовецький, Михайло Коломиєць, Богдан Тимків й Тарас Кузан та інші. Досліджувана проблема потребує предметного наукового аналізу, що й посилює актуальність і наукову новизну публікації, передають "Вікна".
Джерелами з історії калуської «Просвіти» є наступні установчі документи: дозвільні листи-звернення калушан до Головного виділу у Львові з проханням заснувати читальню «Просвіти» в Калуші; листи-відповіді з погодженням права на відкриття читальні; листуванння з намісництвом з приводу приміщення для читальні; списки членів-засновників товариства; Статут читальні «Просвіти»; звернення до Головного виділу у Львові про надсилання книг для бібліотеки «Просвіти» в Калуші тощо.
Перші спроби підготовки матеріалів для написання історії калуської «Просвіти» належать краєзнавцеві й журналісту Михайлові Коломийцю, який спромігся підготувати й видати в 2003 році збірку документів й матеріалів під назвою «Просвіта» Калущини: далеке і близьке». До збірника увійшли невідомі на той час матеріали про заснування першої читальні «Просвіти» в Калуші в 1888 році. Однак ця дата, на жаль, не підтверджена джерелами. Натомість, у часописі «Батьківщина» за 14 листопада 1884 року вдалося виявити ранішу згадку про читальню в Калуші. У повідомленні про першу читальню в Калуші зазначено таке:
«В остатних рокахъ зачавъ наш народ въ вногихъ сторонахъ прочунювати зъ тяжкои дрімоти, просівчувати ся, читати книжочки і ґазети, закладати читальні, каси пожичкові, шпихлірі і т. ін. Особливо відзначають ся межи рускими міщанами міщанине калуські. 1-го листопада водбули ся загальні збори Калускои міщанскои читальні. Пан Ярослав Коритовскій здав справу з стану читальні. Показало ся, що не всі члени сповняют належно свої обов’язки. Ухвалено щоби умовити ся з кожним довжником, аби заплатив хоть половину залеглости. На цей рок зменшено вкладку на 10 крейцерів місячно; ухвалено одноголосно, щоби будь що будь читальню утримати».
Отже, як видно із наведеного витягу, читальня в Калуші функціонувала вже восени 1884 року, а отже, створена вона ще раніше. Остаточної дати її закладення ще слід дошукатися. Зі звіту голови читальні простежується значна матеріальна скрута серед її членів. Грошові нестатки загострили проблему подальшого існування закладу, але рішення загальних зборів було однозначним — утримувати читальню.
Далі в повідомленні вказано персональний склад новообраного Виділу читальні, до якого увійшли: отець-декан Ігнатій Губчак (1833–1893), – голова читальні, п. Йосип Теніцький – заступник, о. Іван Козак – секретар, Антоній Добрянскій — бібліотекар та ін. На завершення Ярослав Коритовський запропонував подбати про спорудження власного Народного дому, в якому могла б розміститися читальня і який був би для усіх русинів (українців) міста і повіту. «Аби Русини не потребували коморувати по жидівських домах, але мали свою хату», — такими словами завершив свій виступ доповідач.
Тим часом Михайло Коломиєць, спираючись на публікацію в журналі «Народ», заснування читальні «Просвіти» в Калуші датує 1891 роком. Відповідно до зазначеного допису читальня в Калуші розміщувалася в одному з будинків на вулиці Сирівці. Установчі збори відбулися 1 лютого. Головував Тимотей Пітулей. Положення Статуту присутнім роз’яснив Іван Сімків. Виділ обрано в такому складі: Григорій Сімків — голова, Тимотей Пітулей* — заступник, Дмитро Іваницький — касир, Іван Сметанський — бібліотекар, Косма Сорохтей — секретар, Софрон Дідошак — заступник. Читальня передплачує «Батьківщину», «Народну часопись», [журнал] «Народ». У примітці до цього повідомлення знаходимо запис про те, що «це була друга читальня в Калуші, перша заснована у 1888 році». Але автор допису не знав, що насправді, читальня в Калуші існувала вже в 1884 році, а заснована вона значно раніше. Із вказаним вище датуванням (1888 р. та 1891 р.) погоджується краєзнавець Богдан Тимків.
За період з 1891 до 1903 рік (а це 12 років) Михайло Коломиєць не фіксує жодних відомостей про читальню «Просвіти» в Калуші. Про минуле калуської «Просвіти» краєзнавець згадує лише від 7 липня 1902 року, коли подає документ, у якому йдеться про необхідність перейменування міщанського товариства «Рання зоря» на читальню «Просвіти», що тоді й було зроблено. Про те, що просвітянське товариство діяло й до цього часу, свідчать його чисельний склад — 126 членів, грошовий фонд у «хлопському банку» — 2 тис. корон, інвентар на 200 корон. Очолював «Просвіту» о. Микола Струтинський, бібліотекою завідував Григорій Макаровський.
Згідно з вимогами Головного виділу «Просвіти» у Львові 10 вересня 1902 року до Централі надійшов лист від калушан, у якому подано список засновників читальні «Просвіти» в Калуші в такому складі: Семань Дідошак, Никола Іваніцкий, Кость Сорохтей, Йосиф Сімків, Петро Відоняк, Григорій Макаровський, Антоній Добрянський, Іван Пелехан, Костянтин Сербін, Іван Відоняк — разом 10 осіб.
І з листа о. Володимира Тисовського від 7 листопада 1902 року відомо, що просвітянам розходилося на тому, щоб отримати приміщення для читальні від товариства «Рання зоря», але за його перепис потрібно було заплатити 10 % від суми, що була на рахунку» Просвіти», тобто 200 корон. З іншого боку, потреба заснування читальні «Просвіти» була зумовлена кількісною перевагою в Калуському повіті читалень москвофільського това-риства імені Михайла Качковського (1802–1872), на противагу їм, та з метою піднесення освітнього рівня і національної свідомості українців й створювалися читальні «Просвіти».
У перші роки існування читальні доволі гостро стояло питання приміщення для читальні. Адже на 25 грудня 1902 року в складі Калуської «Просвіти» було вже 140 членів, а вартість річної оплати за чуже приміщення складала 80 корон, тоді як членські внески становили від 0,5 до 1 корони. За ці кошти передплачували часописи «Діло», «Поступ», «Свобода», закуповували книги для бібліотеки та ін. При читальні діяв хор, який заснував Спиридон Губчак. Аматорський театральний гурток готував вистави й концерти. Зважаючи на назрілі потреби з приміщенням, товариство вирішило будувати власний Народний дім.
Підготовчу організаційну діяльність просвітян у 1902 році підсумували загальні збори просвітян 28 грудня 1902 року, на яких міщанське товариство «Рання зоря» було перейменовано на товариство «Просвіта» з читальнею. До новоствореного Видділу товариства увійшли: о. Володимир Тисовський — голова, Семань Дідошак — заступник голови, Олекса Тимцюрак — касир, Іван Возняк — секретар, Микола Іваницький — бібліотекар.
Найбільш злободенними проблемами просвітянського руху в Калуші й повіті наприкінці кінця ХІХ – початку ХХ ст. були: відсутність власного приміщення для потреб читальні та свідомої та енергійної особистості, яка б усім керувала; недостатня кількість книг і часописів у бібліотеці читальні та інші.
Архівні документи та періодичні видання тієї доби засвідчують що філія товариства «Просвіта» в Калуші постала наприкінці 1903 року. Цьому сприяла поява мережі читалень у Калуському повіті. Очолив філію адвокат Андрій Кос (1864–1918). Основними формами її діяльності були: організація курсів з ліквідації неписьменності, заснування по селах економічних, просвітницьких і молодіжних товариств, антиалкогольна та антинікотинова пропаганда, поповнення фондів бібліотек читалень тощо.
Філія «Просвіти» стала координаційним центром просвітницьких осередків у селах Калуського повіту. Однак її діяльність потребує окремого висвітлення.
Отже, просвітянське товариство в Калуші постало наприкінці 80-х років ХІХ ст., на противагу активно діючому товариству Качковського та ін. Тоді воно мало назву «Рання зоря». Приміщення для читальні й гурткової діяльності товариство винаймало, його чисельний склад не перевищував пів-тори сотні членів з яких далеко не всі були активними в громадському житті.
Книжковий фонд й часописи читальня отримувала шляхом передплати за членські внески і з добровільних пожертв. Тут діяло діяли аматорський хор, драматичний та інші гуртки.
Остаточно «Просвіта» в Калуші сформувалася наприкінці 1903 року завдяки інкорпорації товариства «Рання зоря». Своєю невтомною різноплановою діяльністю (подолання неписьменності, самоосвіта, відчити (реферерати), аматорський театр, хори, українська книгарня, рільництво, кооперація, щадничі каси тощо), просвітяни сприяли формуванню усвідомлення національної ідентичності русинів-українців, піднесенню їх освітнього рівня, передачі молоді життєвого досвіду, відновленню історичної пам’яті народу.
Іван ТИМІВ, старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини, історик, член Національної спілки краєзнавців України
