Найменша частина колекції — міні-Кобзар з Канади 1940 року видання — завдовжки 4 і завширшки 5 сантиметрів, Затишний офіс приватного підприємства на околиці Коломиї. У кабінеті власника та керівника підприємства є міні-музей. На стінах — вишиті й намальовані різними техніками портрети Шевченка, велике полотнище — із сотнями значків із Кобзарем, кахлі, на полицях шаф — бюсти, скляні та дерев’яні тарілки з його зображенням, у шафах — сотні видань книг Шевченка й про Шевченка, вази, чашки, у шухлядах — сірникові коробки, монети, дзвіночки, пам’ятні медалі, ручки, зошити, розповіла в соцмережі журналіст Анна-Сабіна Ружицька.
Свої щоденні справи пан Мирослав записує у діловий щоденник із зображенням Шевченка ручкою, на якій теж є портрет Тараса Григоровича. Мирослав Дердюк запитує:
"Напевно ви хочете почути якусь неймовірну історію про те, як я прочитав якийсь знаковий для мене вірш Кобзаря і вирішив збирати шевченкіану. Але, повірте, такого в мене не було. Із Шевченком, якщо так можна сказати, я виріс. Навіть не пригадаю, скільки мені було років, коли я перший вірш вивчив та й вірша, власне не пригадаю. Але Кобзар, його біографія, вірші — це щось таке звичне, ніби про моїх родичів. Скажете, що я дивак, та ні, я так живу, так відчуваю, так з вами розмовляю”.
15 років тому Мирослав Дердюк побачив на знаному коломийському ринку народних майстрів кілька вишитих портретів Шевченка. Їх ніхто не купляв і вочевидь, вони б досі лежали в шафах, або припадали пилом на горищах у жінок-вишивальниць. І я їх купив. Згодом придбав кілька старих картин із зображенням Кобзаря, якби колекціонер їх не взяв за символічну ціну, то, вочевидь, портрети Шевченка опинилися би на смітниках. Мирослав зазначає:
“Найстаріший експонат в моїй колекції — чорно-біле зображення Шевченка на тканині. Знайомі художники-реставратори мені казали, що ця картина, ймовірно, десь з середини ХІХ століття, але це ще треба ретельніше дослідити. Тканина вже стара, розлазиться, тому портрет треба відновлювати. Найновіша частина збірні—сувенірні дошка та ложка, які я купив у Каневі в грудні 2018”.
Усе, що пов’язане з Тарасом Шевченком, чоловік купляє на ринках, в інтернеті, вимінює, чимало речей йому дарують, привозять закордону. Так у Мирослава Дердюка є предмети шевченкіани з Польщі, Чехії, США, Канади. Переважно це закордонні видання творів Шевченка та книги про нього. А ще чоловік часто пише оголошення у різних ЗМІ про те, що купить різні предмети із зображенням Кобзаря. Трапляються цікаві ситуації, бо панові Мирославу буває приносять, портрети Франка та фото невідомих людей, але у вишиванці, смушковій шапці та з вусами. Коли колекціонер пояснює їм, що це не Шевченко, щиро дивуються. Дивується і сам пан Дердюк, бо не розуміє, як можна не знати, як виглядав Кобзар.
Усі експонати зі збірні любителя шевченкіани — різні. Так найменша частина колекції — міні-Кобзар з Канади 1940 року видання — завдовжки 4 і завширшки 5 сантиметрів, найбільший і найтяжчий експонат — 25-кілограмовий бюст Шевченка, найлегший — 15-грамова поштівка, щодо предметів, то найбільше в колекції — вишитих портретів — понад 300. Найбільше грошей — 10 тисяч гривень пан Мирослав віддав за бронзовий бюст Кобзаря, а найменше — 25 копійок — вартував 5-сантиметровий значок. Проте збирач предметної шевченкіани не вимірює цінність своєї колекції грошима:
“Ось є портрет Кобзаря у рамці з кедру, який привезли наші упівці, які повернулися з сибірських заслань. Цей портрет, на жаль невідомого автора, мені подарували, і він цінніший за будь-який куплений, бо це — частина величної і трагічної історії України”.
Прикметно, що вся колекція чоловіка розміщена в офісі з першого погляду хаотично, колекціонер може миттю знайти будь-що. Мирослав зауважує:
“Усі предмети в мене зберігаються належно. Проте я розумію, що їх треба описати та належно розмістити. Для цього я запрошу музейних фахівців, які все належно посортують за видами, темами чи роками”.
Планує колекціонер відкрити новий музей. Але наразі думає, де розмістити збірню: в родинній господі, офісі, чи в якомусь окремому приміщенні.
