Орест Кліщ спільно з товариством своїх однодумців – теж залюблених у гори – видали книжку «Нескорені. Колишній викладач Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки "Львівської політехніки" Орест Кліщ зізнається:
"Гори мене навчили свободи. Відколи вперше, 1952 року, я побував на Кавказі в альпіністському таборі, де ми піднімалися на вражаючі висоти, а потім 1955 року також вперше підкорив Говерлу, – без гір не уявляв своє життя. Нині вже й не пригадаю, скільки разів я здіймався на найвищу українську вершину, але понад десяток – гарантовано. Відтоді я підкорював Кримські гори, а також вершини Німеччини й Австрії. Міста мене менше цікавили, хіба що музеї. А справжній відпочинок для мене починався саме в горах".
Востаннє підкрив Говерлу за 4 години:
“Одного разу не було компанії щоб йти в гори. І моя дружина побачила оголошення туристичного бюро, що планується підйом на Говерлу. Я пішов з ним- молодшими від мене років на тридцять людьми. На вершину піднявся рівно за 4 години. Якби йшов зі своїми товаришами, то можна було б відпочити, а тут треба було не відставати. Я був такий змучений”.
Орест Кліщ спільно з товариством своїх однодумців – теж залюблених у гори – видали книжку «Нескорені. 40 років походів». Щороку їх збирається 10–15 осіб із різних куточків України – зі Львова, Стрия, Чернівець, Мукачева, Івано-Франківська, Києва й ходять по Карпатах, інформують "Вікна" з посиланням на прес-службу "Львівської політехніки".
Та Орест Михайлович ще й поміж тим частенько буває в горах. Каже, що це йому додає сили. Більше того, взимку їздить у Славську на лижах, та з жалем зазначає, що нині лише на туристичних лижах і лише збоку на гірськолижній трасі. Колись любив швидкість і їздив на професійних лижах.
