Климентина Карлівна Попович-Боярська (3 лютого 1863, с. Велдіж, нині село Шевченкове Долинського району — 7 травня Науковий співробітник музею-оселі родини Івана Франко Наталія Мельник розповіла, в якому патріотичному дусі виховували Клементину, про перші її літературні спроби, які стосунки єднали її з Іваном Франком та чому письменниці не судилася щаслива доля, інформують "Вікна".
"Напевно, доля більшості жінок, на жаль, є схожими на життєвий шлях цієї галицької письменниці, яка мала талант, але не мала змоги його реалізувати".
Климентину Попович батьки виховували в дусі казенного австрійсько-польського патріотизму. В сім’ї вона старалася розмовляти польською або німецькою мовою. Адже у ті часи бути українцем було непрестижно. Любов до рідного слова у жінки з’явилася під час навчання у Львові. Тоді вона почала писати свої перші літературні твори, який у свій час одобрив сам Іван Франком і заохочував писати. Наталія Мельник зачитала відгук Каменяра про творчість галицької письменниці:
"У вас безцінний талант, поетична сила слова, високий політ фантазії".
Згодом між Франком та Попович-Боярською зав’язалися теплі романтичні стосунки, які для письменниці були мало чи не найкращим спомином у житті. Проте для Каменяра вона була одною із трьох жінок, з яким у нього були романи (Ольга Білецька, Юлія Шнайдер і власне Климентина Попович).
Врешті, пов’язавши долю з іншим чоловіком – священиком Омеляном Боярським, Климентина Попович не стала щасливішою. Адже його надмірна ревність до Івана Франка привела до того, що він зраджував і навіть піднімав руку на Климентину. Науковий співробітник музею-оселі Івана Франка зачитала спомини:
"Омелян навіть при гостях переодягався у вбрання Івана Франка, у вишиванку і сірий костюм аби покепкувати і познущатися з бідолашної. З того часу у нього з’явилося хобі заводити коханку і будувати їй хату. До дружини частенько прикладав руку, мучив прискіпливістю важкою хатньою роботою".
Боярський заборонив їй будь-які зв’язки з культурним світом, палив блокноти з віршами, адже вважав це непристойним заняттям для будь-якої жінки. Так талант галичанки загубився у сільській глибинці. Проте вона будь-яким способом намагалася писати і підтримувати зв’язки з культурним світом.
Останні роки життя Климентина після загибелі чоловіка (розстріляний підрозділом Червоної армії на порозі храму. — Авт.) проживала у селі Бабинці на Тернопільщині.
З 1988 року в Бабинцях на будинку, де мешкала Попович-Боярська, відкрили пам'ятну таблицю.
Довідка. Основною метою соціального проекту «Університет третього віку» є реалізація принципу навчання людей старшого віку впродовж усього життя та підтримка фізичних, психологічних та соціальних здібностей.
Студенти 50+ отримають необхідні для повноцінного існування в сучасному світі знання, відчують себе потрібними, усвідомлять, що життя продовжується і межі пізнання не існує. Університет третього віку дозволить пенсіонерам розкрити у собі ті таланти, які були притиснуті сірими буднями, роботою, клопотами і родинними проблемами.
