Олексій Ананенко спускався під зруйнований вибухом четвертий реактор ЧАЕС Колишній старший інженер-механік реакторного цеху ЧАЕС Олексій Ананенко розповів, як насправді готувався спуск у травні 1986 року в підтоплений підреакторний коридор, повідомляє BBC Україна.
У другому епізоді серіалу "Чорнобиль" член комісії з ліквідації аварії на ЧАЕС Валерій Легасов на зустрічі з лідером СРСР Михайлом Горбачовим змальовує небезпеку нового вибуху на станції:
"Нам треба знайти трьох працівників станції, які добре знають об'єкт, увійдуть в підвал, знайдуть, як пройти по трубопроводах до шлюзового вентиля, й дадуть потрібний доступ до відкачування з баків. Ми просимо у вас дозволу вбити три людини".
У фільмі Легасов та голова комісії Щербина на зборах колективу ЧАЕС шукають людей для походу під реактор. 59-річний Олексій Ананенко розповідає, що насправді такого пошуку не було, це була їхня робота.
Ідею з "добровольцями" автори "Чорнобиля", вочевидь, взяли з радянської газети "Труд". 16 травня 1986 року там вийшла стаття "Чорнобиль: адреса мужності", де про підготовку операції писалося:
"Вони зголосилися самі - начальник зміни Чорнобильської АЕС Б. Баранов, старший інженер турбінного цеху номер два В.Беспалов і старший інженер-механік реакторного цеху номер два О. Ананенко".
У серіалі Валерій Легасов просить у Горбачова дозволу "вбити трьох людей", які мають виконати важливу місію
Насправді ж, завдання сформулювала урядова комісія. Щоб контакт "лави" реактора з водою не викликав непередбачуваних наслідків, з резервуарів під реактором треба було спустити воду, відкривши засувки у тунелі на глибині трьох метрів під станцією. Ті тунелі були затоплені, і коли пожежники відкачали звідти воду, зміна Ананенка, яка працювала в той день, спустилася під реактор. Ананенко пішов, бо знав, де розташовані заслінки (необізнаній людині було б важко їх знайти). Допомагати мав старший інженер Валерій Беспалов, а контролювати всю операцію начальник зміни Борис Баранов. Ананенко заперечує, що їм пропонували якусь винагороду за цю операцію (у серіалі це 400 рублів та підвищення). Олексій Ананенко описує спуск під реактор:
"У цьому й полягала основна складність — для маніпуляцій із засувками 4ГТ-21 і 4ГТ-22 необхідно було спуститися в "нуль нуль перший" коридор, який після аварії було підтоплено радіоактивною водою, що зливалася з більш високих позначок. Фактором ризику було опромінення від води, так як ніхто не знав, як буде змінюватися її активність на шляху просування вглиб коридору, і тому не можна було спрогнозувати величину отриманої дози".
Так виглядав справжній Олексій Ананенко у 1980-х. Щоправда, у період аварії вуса він збрив, щоб там не застрягав радіоактивний пил і було легше вмиватися
Щоб хоч якось захиститись від води, Олексій Ананенко попросив надати їм гідрокостюми (у фільмі вони спускаються у аквалангах). Обличчя працівників не було захищене маскою (як у фільмі), вони мали лише звичайні респіратори "Пелюстка" ("Лепесток"). Ще одна відмінність від серіалу - такі респіратори зовсім не заважають розмовляти (проблеми зі спілкуванням "дайверів" - черговий міф, поширений тією ж газетою "Труд"). Кожному "водолазу" дали по два іонізаційні дозиметри: один прикріпили на грудях, інший - на щиколотці, щоб вимірювати радіацію від води. Зі спогадів Олексія Ананенка:
"Сама операція пройшла швидко і без ускладнень. Добралися до "два нулі першого" коридору, Б.О.Баранов залишився на вході, ми з В.І.Беспаловим увійшли у воду — рівень води виявився по коліна й, намагаючись рухатися якомога швидше, рушили вглиб коридору. На підлозі була прокладена труба досить великого діаметру, як тільки добігли до неї, почали рухатися по ній. Рівень води виявився на рівні щиколоток. Коли я опинився в коридорі, побоювання, що не знайду швидко потрібну арматуру, зникли. Та й засувки виявилися з табличками. Перевірив оперативні найменування - все сходиться, помилка виключена. Останнє побоювання — що на засувках немає маховиків або вони заклинили в закритому положенні - теж не виправдалося. Відкрили їх відносно легко, газовий ключ не знадобився. По характерному шуму води, який стікав самопливом з басейну-барботеру, переконалися, що завдання виконано і басейн-барботер спорожнюється".
"Чорнобильські дайвери" не померли від променевої хвороби (зрештою, про це говориться і в кінці серіалу), а продовжували працювати на ЧАЕС. Борис Баранов помер 2005 року, а Валерій Беспалов і Олексій Ананенко живуть по сусідству на київський Троєщині. На Чорнобильській АЕС Олексій Михайлович пропрацював до 1989 року, потім перейшов на роботу в інші організації, пов'язані з атомною енергетикою і безпекою. Ще в радянські часи отримав "Знак пошани", а у 2018 році президент Порошенко нагородив його орденом "За мужність" III ступеня. Утім, людина, яка пережила спуск під четвертий реактор ЧАЕС, постраждала вже в Києві — у 2017 році його на пішохідному переході збила машина. 36 днів у комі, важка травма голови і ноги. Через величезні витрати родині довелося шукати додаткові кошти.
