У місті Калуш при церкві Божого Милосердя вже дев’ять років існує дитячий будинок сімейного типу. Опікується сиротами отець Володимир Пітулей. Хоча він й прийняв монаший постриг, та що таке бути батьком дуже добре знає, повідомляють "Вікна" з посиланням на прес-службу Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
За цей час отець виплекав десять дітей, семеро з них вже вилетіли з «батьківського гніздечка». Допомагає отцю пані Оля. Жінка має свою родину, а свого часу також усиновила хлопчика.
«Як би не вона, я б цьому ради сам не дав», — зізнається отець.
Раніше, коли було фінансування, то пані Оля отримувала зарплату як соціальний працівник, а зараз програма закінчилася, тепер жінка робить все , як каже отець, «на славу Божу».
Діти живуть у колишній резиденції на церковному подвір’ї. Будинок двоповерховий: на першому поверсі — кухня, вітальня, господарські приміщення, на другому —кімнати дітей.
Отець каже, що раніше тут було дуже шумно. Зараз — тиша й спокій, бо лишилося лише троє дітей. У дитячих кімнатах є м’які іграшки, на поличках — книжки, зошити, на стінах — вишиті ікони, вервички.
17- річна Вікторія живе тут уже п’ять років. Мама у дівчини померла, а тато випивав, і його позбавили батьківських прав. Вікторія закінчила 11 клас, тепер планує вступати в Прикарпатський національний університет, хоче бути філологом.
Найменшою є 13-річна Анастасія, вона потрапила сюди, коли їй було 4 роки.
«Як побачила мене, кричить : «мама» і відразу до мене на руки», — пригадує пані Оля їхню першу зустріч.
Настя пані Олю так і називає «мамою». У дівчинки було роздвоєне піднебіння, у народі — «вовча паща». Дівчинці зробили операцію, зараз навіть не чути, що вона говорить через ніс. Настя живе тут з братом Сергієм. Хлопець вже восени залишить стіни будинку, бо вступив у Івано-Франківську Духовну семінарію — буде священиком.
Окрім будинку сімейного типу, при церкві вже чотири роки діє благодійна їдальня. Тут харчуються самотні старенькі люди, безхатьки, люди з психічними вадами: щодня приблизно 70-80 осіб. Їдальня працює з 8:00 до 9:00 години ранку. Готує на всіх пані Оля: кожен день 50 літрів першої страви, друге, салат, компот, чай.
Потребуючим, крім гарячої їжі, видають ще одяг. Його приносять небайдужі люди.
Отець Володимир розповідає:
«Сьогодні було дуже багато людей, є навіть ті, хто зі мною раніше працювали на роботі».
Свого часу отець працював електриком. Він зізнається, що ніколи не хотів бути священиком, хоча батько його якраз був священнослужителем, підпільним на той час.
«У мене були невдачі на роботі, думав: «ой, як мені не щастить». А потім зрозумів, що то велика ласка. Так Бог покерував», — розповідає отець.
Сам отець Володимир Пітулей з вигляду дуже спокійний: каже, що навіть нотації дітям не читає і до науки дуже не змушує. Але коли було треба, то репетиторів наймав.
«Для мене головне, аби вони були хорошими людьми, на службу Божу ходили, знали, що таке Сповідь та Святе Причастя», — говорить отець Пітулей.
Отець зізнається, що діти важкі. У них непрості характери — то все гени від батьків, вважає він. Усім, хто пішов у «вільне плавання», отець купив квартири за їхні пенсії. Усі ці роки гроші дітей збирав, а годував та навчав їх з пожертв благодійників та небайдужих прихожан.
Чи буде ще будинок поповнюватися дітьми, отець не знає і каже:
«На все воля Божа. Діла добрі не треба афішувати. Заслуги не буде».
Робота здійснюється в рамках проекту «Підвищення рівня соціальної відповідальності та участі громади на місцевому рівні» , який реалізовує Карітас Івано-Франківськ.
