Ілюстрація. Беручи участь в екстремальних іграх, підлітки хочуть визначити власну цінність для оточуючих та перевірити с Про причини, які штовхають дітей до подібних ігор, розповіла кандидат психологічних наук, експерт з психологічної кібербезпеки, президент МАНЕМ Наталія Бугайова, пише УНН.
Психолог зазначила, що підлітки вже вийшли з малолітнього віку, проте ще не стали дорослими. Вони хочуть бути самостійними, але нести повною мірою відповідальність за власні вчинки ще не можуть.
“Підлітковий вік — період вторинної соціалізації, коли думка однолітків значить набагато більше, ніж думка батьків та інших дорослих. У цьому віці підлітки нерідко знецінюють батьків, особливо, якщо ті не приділяють їм достатньо уваги або ж конфліктують з ними. Беручи участь в екстремальних іграх, підлітки не тільки прагнуть випробувати себе та довести оточуючим, що здатні на ризиковані вчинки, але і хочуть визначити власну цінність для оточуючих та перевірити ступінь любові батьків. Слід пам’ятати, що до участі в грі підлітка може підштовхнути сварка з батьками, вчителями або однокласниками”, — зазначила Бугайова.
За її словами, діти мають незрілу психіку, їм притаманне прагнення до всього нового, незвичного, ризикованого, вони досліджують навколишній світ, себе в ньому та власні можливості й межі та хочуть якомога швидше подорослішати та стати самостійними та незалежними. Саме це є вирішальним у залученні неповнолітніх в небезпечні та екстремальні ігри.
Також, вона зазначила, що не дивлячись на те, що гра “Зникни на 24 години” зараз розповсюджується, не слід списувати пропажу дитини виключно на гру, оскільки дитина може заблукати, стати жертвою кіднепінгу або нещасного випадку.
“У таких обставинах кожна хвилина безцінна, тому що на кону — життя дитини. Якщо пропала дитина, необхідно негайно повідомляти про це в поліцію. Не слід покладатись на власні сили та намагатися самостійно її знайти, обмежуючись дзвінками її друзям і знайомим, а також повідомленнями в соціальних мережах”, — розповіла Наталія Бугайова.
Окрім того, вона додала, що час, витрачений батьками на самостійні пошуки, може бути витраченим даремно і стати вирішальним у порятунку дитини.
