Минулого року калушанин підкорив Ельбрус та Казбек, цього літа — побував на Монблані Олександр Тутов — мандрівник з Калуша,що перетнув безліч кордонів, побував у понад 40 країнах світу та зібрав чималу колекцію слонів.
Олександр Тутов відомий читачам "Вікон" за публікацією «Казбек, дякую тобі за гостинність, прийняв нас на вищий кляс».
Минулого року калушанин підкорив Ельбрус та Казбек, цього літа — побував на Монблані.
Монблан — кристалічний масив і однойменна вершина у Грайських Альпах (Західні Альпи), на кордоні Франції та Італії, найвищий шпиль у Західній Європі (4808,73 м). Довжина масиву 50 км. Площа зледеніння — понад 200 кв. км, великий льодовик Мер-де-Глас. Центр альпінізму, який ще називають Білою горою. Під Монбланом прокладено автомобільний тунель завдовжки 11,6 км, що з'єднує Францію з Італією.
Олександр Тутов ще обіцяє розказати про сходженнями, а своїми враженнями поділилася учасниця експедиції Олеся Божицька:
"Ми забили бус рюкзаками і поїхали. Спали на траві в Німеччині, снідали в Австрії, блукали у Швейцарії, — нарешті, бонджорно Італія".
Шлях до притулку Гонелла виявився складнішим, ніж уявляли:
"Коли ми дійшли до прямовисної скелі з перилами, вже було близько 10 вечора і суцільна темнота. Що там внизу? — кожен сам собі намалював маршрути падіння і льоту. Втома нагнітала ще більше. Набирали ми ті 200 метрів 4 години! Дівчата панічно боялись кожного руху, але завдяки моральній підтримці групи, долали себе. Притулок підступно світився з-за каміння, а все ніяк не наближався. О 1-й ночі ми видерлись наверх, розкинули намет на квадратику біля вертолітного майданчика, поглинули колисковий чай, і впали у щось подібне до сну. Ніч була ясна і тепла. Вранці привітний адмін розбудив нас і попросив прибрати намет. Ми хутко почали збори, окупували туалет, і коли вертоліт-сміттєвоз виробляв круті піке, ми вже у зв'язці крокували на льодовик".
За кілька днів плюсової температури льодовик відкрив не те щоб всі свої тріщини, а цілі льодові кімнати:
"Було моторошно і велично. Прогноз обіцяв скорий шторм, отже часу на аклімуху у нас немає. Під вечір ми стали табором на 3800 м, звуки грому і блискавки супроводжували наш "сон". Через 4 години, о 2 ночі дискотека полетіла далеко на горизонт, а ми пішли штурмувати Монблан. Знову крутий схил, перила, паніка. Я лізу перша, щоб організувати іншим страховку. Далі нічний гребінь, по обидва боки прірва — весело".
За словами Олесі Божицької, десь на висоті 4100 метрів відчула, що її починає накривати: крок уповільнюється, сили покидають, серце пробиває груди.
Спускались до табору близько трьох годин, пробивались крізь хмару і місили снігову кашу. Перед табором учасників експедиції застав сильний град.
Погода і страшенна втома затримали учасників сходження на льодовику ще на ніч:
"А він же кожного дня трансформувався — могли обпасти снігові мости! Ми підірвались о 4 ранку, щоб застати цупкий сніг. Це було правильне рішення. Льодовик трохи змінився: стежка стала ледь помітною, мости схудли, беспечні проходи засипало градом. 3 години долали тріщини до притулку. Після такого стрьомного льодовика, спуск по нічним скелям здався нам дрібницею. Гора не хотіла нас відпускати - поливала нас дощем, била блискавками. Морена забрала останні сили. В той день ми скинули 2500 метрів і вже на кривих ногах дійшли до авто. Експедицію офіційно завершено. Щастя і ступор".
