Пам’ятники встановили біля спорудженого раніше монумента єпископу Софронові Дмитерку Пам’ятники встановили біля спорудженого раніше монумента єпископу Софронові Дмитерку. Заввишки вони близько чотирьох метрів, виготовлені з бронзи івано-франківським скульптором Володимиром Кіндрачуком, інформує пресслужба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
На урочистостях у Погоні, які також були присвячені 30-літтю виходу з підпілля Української Греко-Католицької Церкви, побували родичі єпископів Балагурака і Тимчука. Вони поділилися спогадами про великих рідних, які передавалися з уст в уста. Зокрема, про часи їхньої діяльності в часи підпілля, заборони визнання. Марія Балагурак розповіла:
«Мій троюрідний брат Григорій (Володимир) Балагурак насправді народився в Косові, в тій його частині, яку називають Москалівка. А в КДБ в автобіографії вказав – Станіславів, щоб не наражати на небезпеку родину. На жаль, будинок, який належав батькам Володимира, нашій родині вже не належить».
Леся Бачинська з родини єпископа Якова Тимчука поділилася:
«Владика Тимчук часто бував у нас в Заліщиках, і тоді ми боялися зайвий раз комусь відчинити двері. У то час, коли він помер, був неспокій у церквах по Україні, бо були російські православні й розпочалися переходи до УГКЦ. Отже, на похорон зібралося стільки людей з Чорткова і Заліщик, що агентура КДБ просто розгубилася. Це був справді мітинг. Тоді в один момент, який став вирішальним, заліщицька громада заявила про перехід до УГКЦ, що була тут завжди. Отже, своєю смертю владика відкрив нове для людей – це стало поштовхом до правдивої віри».
Як наголосив єпископ Дмитро Григорак, єпископ Бучацький, ЧСВВ, який очолив Архиєрейську Літургію в Погоні й освятив пам’ятники єпископам Балагураку та Григораку, діяльність у підпіллі та жертва єпископів і священників не була даремною, адже привела до перемоги УГКЦ:
«Вони хоч і були переслідувані, справді трудилися до останнього подиху, справжні Христові воїни, які помирали в боротьбі за віру, — перемагали».
Довідка. Яків Тимчук (хресне ім’я Яросла́в) (24 серпня 1919, Дуплиська – 20 грудня 1988, Чортків) – український церковний діяч, василіанин, підпільний єпископ Станіславівської єпархії УГКЦ.
Висвячений на єпископа владикою Софроном Дмитерком і призначений помічником Станіславівської єпархії у 1977 році таємно. Незважаючи на переслідування і постійну небезпеку арешту, був надзвичайно мобільним та всюди встигав. Завдяки його активності й неабияким організаторським здібностям по всій Галичині були організовані осередки ІІІ Чину Святого Василія Великого та гуртки Апостольства молитви. Спричинився до організації нових і пожвавлення діяльності вже наявних спільнот Апостольства молитви в Галичині (на Тернопільщині, Івано-Франківщині та Львівщині). Владика Яків часто навідувався до Чернівців, де відправляв Службу Божу, сповідав людей, хрестив дітей. Проводив регулярні богослужіння на Самбірщині, Дрогобиччині, Стрийщині. Служив підпільно на Чортківщині, в Тернополі, Коломиї. Помер 20 грудня 1988 у Чорткові. Похорон відбувся 23 грудня у Заліщиках. Похоронну службу відправили єпископи Софрон Дмитерко і Павло Василик у співслужінні 27 священників.
Григорій Балагурак (у світі Володи́мир Балагура́к (5 липня 1909, Станіславів, нині Івано-Франківськ – 2 жовтня 1965, Коркіно, Челябінська область, Росія) – підпільний єпископ Української Греко-Католицької Церкви, єпископ-помічник Станіславівської єпархії.
У квітні 1945 року після відновлення радянської влади єпископ Григорій Хомишин таємно висвятив на єпископів кількох священиків, серед яких єромонаха Григорія Балагурака. Саме його він призначив своїм заступником (генеральним вікарієм), і на випадок арешту єпископа Хомишина мав перебрати керівництво єпархією. 1949 року Григорія Балагурака заарештували і вислали до Челябінська, звідки він 1955 року повернувся до Станіславова. Вдруге ув’язнений 1957 року й засланий до м. Коркіно неподалік Челябінська.
Помер на засланні 2 жовтня 1965 року. Похований на Івано-Франківському міському кладовищі.
У 1992 році єпископ Григорій Балагурак реабілітований прокуратурою Івано-Франківської області за відсутністю складу злочину.
