Пів брами, Будинок культури, адмінприміщення — все, що лишилося від цукроварні, розповіла в соцмережі Людмила Стражник:
"Ще добротна брама біля наче повоєнної прохідної. За неї ще кілька років тому - хіба що муха без пропуску.
Заглядаю — де були виробничі потужності — наче бомба впала. І не одна. Урвища, котловани, брили бетону...
Витягали, наче з живого організму, всі жили-труби. Перед тим удень і вночі вивозили дороговартісне обладнання. Щось — на інші заводи. Щось — безжально на металобрухт".
За словами журналістки, огорожа тут розбита, бур'ян з головою. Залишки старого корпусу ще 1926 року. А навколо — бита цегла, брили бетону, ангар, цегляне приміщення, стави, що колись служили джерелом чистої води для промивання буряків:
"І над всім цим страхітливим видовищем —ТРУБА! Добротна, красива. Акуратна кладка по кругу, десь угорі — викладено напис 1952...
Труба, що підпирає небо — свідчення колишньої величі. На узвишші. Біля підніжжя — все тіж розбомблені залишки виробництва".
Ще далі — озеро. Красиве, з очеретом і жабами, які, словами Людмили Стражник, похоронним маршем співають за славним минулим цукроварні Городенки, де колись вишиковувалися сотні машин:
"Все це марсіанське жахіття обрамлює добротна подекуди огорожа, що ледь видніється за метровими чагарниками. І залишки жомової ями, вщерть закиданої хламом".
Завод, що вижив після Другої світової війни, не пережив людської захланності, байдужості і безвладдя, твердить журналістка.