Внаслідок ДТП загинув легендарний український кобзар Василь Жданкін. ФОТО

У рідному Кременці, що в Тернопільській області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув володар гран-прі фестивалю "Червона рута" 1989 року легендарний український кобзар Василь Жданкін.
Переглядів: 1297

Вчора, 2 вересня, приблизно біля 20 години вечора, він виїхав з дому на скутері. Легкова машина збила його на смерть за кількасот метрів від домівки, повідомляють "Вікна" з посиланням на інформацію у соцмережі від журналіста Михайла Маслія.

Василеві в травні сповнився 61 рік. В останні роки співак облюбував їзду на скутері, його часто можна було побачити за кермом у місті чи дорогою на дачу, якою так пишався, адже природа там була нерукотворної краси. 

У підручниках з історії України Василь Жданкін завжди фігуруватиме, як перший виконавець майбутньої головної пісні країни на великому концерті. Державний Гімн «Ще не вмерла Україна!» він заспівав на фестивалі ”Червона рута” у вересні 1989 року.

Народився Василь Жданкін на Кубані. Коли йому виповнилося 2 роки, разом з батьками переїхав у село Білокриниця (неподалік Кременця), що на Тернопільщині. Змалечку полюбив народний спів. Згодом дитячий, а пізніше й юнацький слух звабили всесвітньо відомі Робертіно Лоретті і Маріо Ланца. У пошуках самого себе вчився на єгеря, потім на хорового диригента. Але доля розпорядилася так, що став кобзарем. Свій багатогранний талант сповна розкрив у львівському театрі “Не журись!” Його зірковий час припав на першу “Червону руту” 1989 року, де отримав гран–прі фестивалю. Правда, до останнього свого дня Василь був переконаний, що ця нагорода належить Віктору Морозову, не лише його землякові, а й троюрідному братові, який відіграв величезну роль у житті співака.

Після Чернівців Василь став ледь не національним героєм. Згодом упродовж довгих семи років займався ”івановщиною”, доки йому старець–чернець у далекому німецькому Мюнхені не відкрив очі, що це один із проявів сатанізму. Щоб пережити ”зіркову хворобу” і знову стати на ноги, якийсь час столярував при жіночому монастирі й співав у церковному хорі. Протягом шести років узагалі не співав через певні внутрішні протиріччя, апатію та депресію. Не ладилося й сімейне життя. Але, на щастя, у вірі в Бога знайшов себе і своє місце в житті. До останку шалено тішився своїми дітьми — Христинкою і Настею, дружиною Іриною, внучками.