Юрій Даценко презентував у Калуші свій перший роман. На світлині — команда туру: Макс Кідрук, Юрій Даценко та Елла Це перша презентація для Юрія Даценка, яку він розпочав із приємних емоцій та зовсім непомітного хвилювання:
"Мені приємно і, водночас, страшнувато стояти перед вами. Тому що одна справа возити Максове тіло і душу в якості турового водія (Сміється. — Авт.), а зовсім інша — виходити до Кідрука на розігрів. Проте боятися вже не має сенсу, я впевнений, що все у нас вийде, тому поїхали".
Автор зізнався, що коли б декілька років тому його спитали, хто такий Юрій Даценко, то він задумався б, із чого розпочати. Однак зовсім нещодавно його основний пазл життя склався і він не добирає слів, щоб розповісти про власну особистість. Головне його досягнення в житті, каже автор, — те, що він чоловік і батько.
"Перш за все, я — чоловік і батько. Я не даремно ставлю ці два слова на перше місце, адже вони багато значать для мене. Саме після одруження з коханою людиною моє життя набуло цілісності і після народження сина заграло по повній".
Окрім письменницької діяльності, чоловік більше 20 років займається історичною реконструкцією, яке із захоплення переросло у стиль життя. Також Юрій Даценко — досвідчений байкер, який «намотав» Україною понад 50 тис. кілометрів. Заробляє на життя тим, що професійно виготовляє лицарські шатра.
У Юрія було два написаних романи, з якими він ходив у різні видавництва, однак постійно чув відмови. Фото: Роман Шимкович
«Старий, я знаю, що ти пишеш».
Розповів письменник і про знайомство з Максом Кідруком, яке відбулося ще у 2016 році, коли він презентував роман «Зазирни у мої сни»:
"Тодішній організатор зустрічі запитав мене, чи не могли б ми з дружиною взяти до себе додому Макса, щоб він і його команда переночували. Проте тоді в нас не склалося. Але ми взяли з Кідрука слово, що наступного року вони обов’язково зупиняться в нас. Власне, так і сталося. Після презентації роману «Не озирайся і мовчи» Макс погостював у нас вдома. А ще через рік наприкінці довгоочікуваного роману «Де немає Бога» серед подяк ми з дружиною побачили свої імена, що нас дуже вразило".
Проте це не було найбільшою приємною несподіванкою для Юрія:
"Це не було для мене найбільшим шоком, адже презентація «Де немає Бога» була і відбула. Цікаво те, що за два тижні мені зателефонував Макс, який скористався моєю пропозицією «якщо щось потрібно буде, звертайся». Тоді йому знадобилися мої послуги як водія. За три дні після цього дзвінка я нісся в Чернівці, залишивши все. Долучившись до Кідрукової команди, на мене чекало багато чого цікавого, зокрема і написання роману".
Автор зазначив, що коли Макс Кідрук у нього ночував, у нього не виникало думки, щоб попросити його якось посприяти в його письменницькій діяльності. Однак доля розпорядилася по-своєму.
"Жодного разу не виникало думки сказати фразу на кшталт «Ти знаєш Макс, я трохи пишу, чи не міг би ти зробити мені протекцію». Я не з тих людей, що намагається десь пролізти. Проте у тих самих Чернівцях після презентації ми сиділи в барі і Макс несподівано сказав: «Старий, я знаю, що ти пишеш. Чи не намагався ти подавати свої рукописи в видавництво?».
У Юрія й справді було два написаних романи, з якими він ходив у різні видавництва, однак постійно чув відмови, оскільки був молодим і нікому невідомим письменником.
«Дебютному роману — бути»
Третій твір Юрій вирішив написати на літературний конкурс «Коронація слова». Його сюжет молодий письменник вирішив розповісти Максові Кідруку і його менеджерові Еллі Яцуті. Це якраз був роман «Пастка для різника»:
"Переповідаючи події роману, на середині розповіді Макс ляснув рукою по столу і сказав: «Подивися на наші з Еллою обличчя. Ця історія повинна бути написана, тому що я впевнений, що її можна продати».
Опісля Макс Кідрук особисто пообіцяв поспілкуватися з харківськими видавцями стосовно долі дебютного роману, що й виконав:
"Я не пам’ятаю точної дати, але я пам’ятаю свій дикий захват, який поспішив розділити з дружиною, коли мені зателефонував головний редактор видавництва КСД і сказав, що мій проєкт затверджено. Це означало, що дебютному романові — бути".
Про що ж роман «Пастка для різника»?
За літературно-художнім спрямуванням твір — історичний роман з елементами детективу, містики і жахів. Про сюжет твору на презентації Юрій Даценко зазначив:
"Уявіть собі 1888 рік Лондон — столиця Британської Імперії. У цьому році Лондон трусило, немов у лихоманці, адже невловимий для поліції маніяк, якому газетярі дали прізвисько Джек Різник, одна за одною вбивав жінок легкої поведінки. Поліція була безсилою. Район, у якому відбувалися події, був пеклом на землі. Це багнюка під ногами, пацюки розміром кота і страшенні хрущоби, в яких жили вихідці із східної Європи, які з гордістю називали себе британцями, якими і не пахло. У цьому вирі і котлі все це творилося".
Та сам роман трохи про інше, каже автор:
"Уявіть собі іншу імперію — величезну Російську імперію, майже кордон із Європою. Маленький повітовий Проскурів, у якому цікавого нічого не відбувається. Молодий лікар-хірург Яків Ровнєр отримує від поліції запрошення на експертизу трупа дівчини-повії. Побачене вражає його. Така жорстокість притаманна самому дияволові. Поліція швидко оголошує справу розкритою. Проте відбувається ще одне вбивство… Яків розуміє: слідчі лише марнують час, і береться за власне розслідування. Куди воно заведе молодого хірурга? І що означає незрозумілий напис, знайдений на стіні поблизу тіла другої жертви? Чи мають стосунок до вбивств проскурівські масони і які таємниці приховує місцева знать? З певних причин Яків має підстави вважати, що у подільській провінції орудує той самий Джек Різник…".
ІРИНА КМІТЬ, журналіст
