Загинули брати в один день — 3 березня 1945 року. "Репортеру" вдалося знайти рідну сестру трьох бійців.
Вірі Дмитрів, рідній сестрі трьох бійців, — 86 років, вона все життя прожила у Підмихайлівцях. Тут історію їхньої родини знають усі. Дорогою до хати, майже в центрі села, стоїть пам’ятник її тату — Івану Дмитріву, «Пробудителеві Галицької України» — пише на камені. В роки першої більшовицької окупації її батько — єдиний з села не піддався тискові, не вступив до колгоспу.
«Голова колгоспу казав, що я сам напишу за вас заяву, ви не будете писати. Аби була заява, я би вам всього дав і так. Уже тато постарів, знемічнів, але так до кінця і не пристав до совітів, такий впертий був», — розповідає пані Віра.
Іван Дмитрів був головою «Просвіти» у селі. Влаштовував вечори пам’яті, ставив вистави, до яких сам малював декорації. Почав ще за поляків, але й при совітах поглядів не змінив.
Іван і Меланія Дмитрів
Троє синів пішли воювати за Україну. Пані Віра розповідає:
«Вони пішли усі три одночасно в 1940-му. Їх наш сотенний Кос (Володимир Забків) взяв до себе. Менший Богдан пішов у підпілля, але далеко його не відсилали. Перше брали якусь штахету перенести, був тут у селі зв’язковим. Він високий хлопець, найвищий з братів, хоч йому тоді 13 було. А середульшого Тараса відправляли на Чорногору, він цілу сотню врятував під Цюцьковом. А ще Тарас малював гарно, як і тато, але у нас нічого не лишилося — все москалі спалили».
Загинули брати в один день — 3 березня 1945 року. Найстаршому Мирославу було 24 роки, Тарасу — 22, Богдану — 17. Тараса замордували живим:
«Він мав шапку з тризубом. То його так катували, що мозок з голови повитікав, так били. А він навіть не пікнув. Молодший втікав — застрілили».
Більше про трагедію родини читайте в публікації "Репортера" “Три браття з Прикарпаття”: пісня з реальної історії бійців УПА з Рогатинського району".
