Як і в кожному закритому закладі, тут є свої правила і за їх порушення є система покут. Загалом покута залежить від вчин У них є ряд обмежень та правил. Щодня – Свята Літургія і тільки декілька раз на тиждень дозволяється вийти в місто. І так шість років. На перший погляд може здатися, що такий стиль життя є важким і не кожному під силу це витримати. А ще хтось може прирівняти життя в семінарії до армії, хоча студенти-семінаристи кажуть, що це дійсно «духовна армія», інформує сайт ІВано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
Чи дійсно важко жити в семінарії та як виглядає звичайний день майбутнього священника, розповів студент IV-го курсу Святослав Коткевич.
Потрапити в приміщення семінарії ніби не складно, але й не так просто. Щоб з кимось зустрітися, потрібно отримати дозвіл та благословення від ректора. На щастя, нам пішли назустріч і в домовлений час мене вже чекали біля дверей семінарії. Брат Святослав (так звертаються до семінаристів) люб’язно погодився розповісти про студентське життя і провести екскурсію.
Івано-Франківська духовна семінарія ім. св. свщмч. Йосафата дуже велика. При вході на першому поверсі є фірта, де постійно є черговий студент і у нього можна дізнатися потрібну інформацію. Далі – гардеробна кімната, кухня, кабінет ректора та віце-ректора, секретаріат, кімнати семінаристів та гостей. На другому поверсі також знаходяться кімнати семінаристів, духівника і віце-ректора. На третьому – кімната ректора, духівників та студентів, а на четвертому – каплиця, комп’ютерний клас та ще декілька кімнат.
Святослав розповідає, що кожного дня семінаристи прокидаються о 6.30. О 7.00 ранку розпочинається Утреня, а опісля – Свята Літургія. О 8:30 — сніданок і з 9:00 години починаються пари, які тривають до 13:30 год. Потім, о 13.45 — обід. З 14.00 до 18.00 у студентів вільний час. У вівторок та четвер семінаристи можуть впродовж цих чотирьох годин виходити в місто. А в інші дні – готуються до занять чи іспитів. Окрім суботи і неділі, саме в ці дні графік трохи видозмінений і теж є вихід у місто. О 18.00 — Вечірня, о 19.00 — вечеря і до 20.45 — вільний час. О 20:45 в каплиці усі семінаристи спільно читають Святе Письмо і мають спільні Вечірні молитви та іспит сумління. А канонічне мовчання розпочинається о 22:00 і триває до наступного ранку. Як пояснює Святослав, канонічне мовчання – це заборона розмовляти, відвідувати чужі келії і користуватися ґаджетами. Говорити можна тільки у випадку нагальної потреби.
Такий розпорядок дня у всіх студентів. От тільки шостий курс може мати додаткові привілеї — їх можуть звільнити від чергування. Оскільки семінаристи пишуть магістерську роботу, то їм потрібно більше вільного часу.
Якщо говорити про освіту, то за увесь період (а це 6 років) студенти мають пройти навчання зі ста дисциплін. Проте є найосновніші три предмети, без яких семінарист не зможе стати священником, – це філософія, богослов’я та канонічне право. Також їх вчать, як правильно служити Літургію та гарно співати. Окрім того, тут викладають чимало мов, серед яких: українська, англійська, латина, старогрецька, німецька та церковнослов’янська, раніше була ще й італійська та іврит. Якщо викладач є священником, то до нього звертаються: «отче», якщо це є світська особа, то кажуть: «пане», або «пані». Іноді можна зустріти семінариста, який паралельно здобуває освіту в іншому вищому навчальному закладі. Це дозволено тільки за умови, що навчання у іншому університеті не буде заважати навчанню тут. Можна вступати у іншій ВУЗ і з першого курсу, але це буде складно, зазвичай таке практикують після 4-го курсу.
Хто не спілкується з семінаристами, той думає, що вони тільки моляться і вчаться. Але насправді ці юнаки, крім навчання та молитви, грають у футбольній команді, чергують на кухні, займаються волонтерською діяльністю, організовують концерти тощо.
За словами Святослава, семінаристи чергують не тільки на кухні, а також читають Апостола в каплиці. Ці та інші обов’язки між ними чітко розподілені. Для цього є списки, які складають префекти (куратори курсів). Наприклад, на кухні одночасно чергують студенти з різних курсів. Звісно, між ними є старший, котрий відповідає лише за столи отців. Якщо студент чергує на кухні, то зранку він може бути тільки на Утрені, а потім має йти на кухню і починає розносити їжу. Двоє студентів мають бути на митті посуду. Є люди, які працюють в самому залі, і одна людина – біля кухарів. Після того, як усі поїли, чергові прибирають зі столів і готують зал до наступної трапези.
Семінаристи живуть по двоє або по троє в кімнаті, де проводять зовсім мало часу, оскільки постійно задіяні в різних моліннях і заходах. Святослав запевняє, що вони постійно підтримують чистоту, адже це їхній другий дім, до якого відразу звикнути було складно. Він згадує, що коли тільки переїхав у семінарію, то нікого не знав і перші півроку було складно, важко давався розпорядок дня. За чотири роки вже звик і зранку прокидатися, і встигати робити інші справи. Життя в семінарії особливе, тут є спільнота, яка завжди допоможе та підтримає. Якщо виникають питання чи якісь труднощі, можна підійти до ректора чи до когось іншого.
Не так давно семінарію очолив новий ректор. Він впроваджує певні зміни у житті студентів, щоб час, проведений у їхній спільноті, був якомога кориснішим і формував добре духовенство. Майбутні священники гарно відгукуються про свого нового наставника. Оскільки він одружений, то частково живе тут, у семінарії. Але позаяк є ще й парафіяльним священником у Тисмениці, то мусить бути і там. Але в семінарії завжди є чотири префекти і віце-ректор, які слідкують за порядком.
Як і в кожному закритому закладі, тут є свої правила і за їх порушення є система покут. Загалом покута залежить від вчинку. От, наприклад, дрібне порушення – це коли семінарист зірве чергування на кухні. В семінарії заборонені алкоголь та тютюн. І якщо за цим когось спіймають, то буде сувора покута, навіть можливе відрахування. Хоч рішення приймається щодо кожного студента індивідуально. Якщо це не перший випадок, то покута може бути суворіша. Наприклад, може бути накладена покута на студента – 5 додаткових днів чергувань чи щось подібне.
Додому семінаристи їдуть на вихідні один раз на три тижні. Ну а на Різдвяні чи Великодні свята їх відпускають до рідних на триваліший період.
