Письменник наголошує, що закоханий у цю книгу і працював над нею так довго (5 років) лише тому, що не хотів розлучатися Хтось знає Артема Чапая за тревелогами, хтось — за романами «Червона зона» та «Понаїхали», а дехто як тата в декреті, що написав однойменну нон-фікшн книжку. Торік також вийшла збірка його художніх та публіцистичних текстів «The Ukraine».
Чотири книжки Артема Чапая потрапляли до шорт-листів «Книги року BBC». Його новий роман «Дивні люди» увійшов до довгого списку цієї премії. Над нею автор працював п’ять років. Її вважає найкращою у своїй творчості, повідомляє Калуська центральна бібліотека імені Тараса Шевченка.
Роман (або за авторським визначенням, поема-рондель) «Дивні люди» побачив світ в останні дні серпня у «Видавництві 21». Історія розповідає про українського неандертальця, якого вчені відтворили з ДНК.
Головний герой — наш сучасник неандерталець Стьопа Вовк, якого українські вчені відтворили за ДНК одного з його прапра… пращурів. Стьопа-неандарталець, єдиний представник свого роду, живе серед сапієнсів (так він називає звичайних людей), розмірковує про них і часто дивується їм. Стьопа — персонаж, який одразу ламає безліч стереотипів (зрештою, це є визначальною складовою світогляду автора). Він не дикун, він лагідний, дуже добрий, зворушливий, інтелектуал, безпосередній, його наївність — результат відмінного від сапієнсів світосприйняття, метальних особливостей.
Артем Чапай наголошує на тому, що дух його твору — це «така собі універсальна любов, тільки світська». Автор порушує в романі чимало актуальних проблем: насилля над дітьми, корупція тощо. Артем наголошує, що «абсурди» українського суспільства прагнув передати в гумористичному ключі.
"Заповідається цікаве читання", — зазначає вчителька калуського ліцею Ольга Кецмур
Письменник наголошує, що закоханий у цю книгу і працював над нею так довго (5 років) лише тому, що не хотів розлучатися з персонажами, а особливо — зі Стьопою Вовком.
Це третій роман Артема Чапая після «Червоної зони» та «Понаїхали», який зізнався, що зараз працює над книгою про Академію СБУ, де сам навчався близько трьох років.
У основі «Дивних людей» — потік внутрішнього мовлення Стьопи-неандертальця, що перемежовується з діалогами та полілогами. Тому мова є дуже важливою матерією цього тексту та вагомою складовою стилю Артема Чапая — автора «Дивних людей» і, зокрема, забезпечує цілковиту довіру до художньої реальності, ним створеної. Мова роману жива, персонажі розмовляють так, як, власне, і належиться їхнім прототипам. Ось що говорить про мову свого роману Артем Чапай:
«Це не стьоб, це любов і повага. До того ж, оповідь ведеться від першої особи – а герой повинен говорити відповідно до свого середовища й освіти, що він і пояснює: «Пойміть правильно». У чомусь це також полеміка. Герой міркує над тим, як це в книжці, яку він прочитав, «умудряються» говорити чистою мовою бандити чи агрономи. У «Дивних людях» є ще епізодичний, але для мене дуже важливий герой, Толік-алкоголік. Він теж пояснює, чому суржик».
А ще текст дуже дотепний, з елементами гротеску і трагікомедії, у нього є свій голос, колорит, динаміка, несподівані повороти сюжетної лінії. Нудитися не доведеться — це точно.
Читати «Дивних людей» — наче подивитися на себе у дзеркало, адже всі ми — дивні люди, ну і може, трохи неандартальці, а також це можливість побачити світ очима іншого, почути його голос. І, звісно, головний персонаж нікого не залишить байдужим та здобуде своє місце в українській літературі. Переконаний у цьому й автор.
