Жодного разу глядачі не перервали виступу акторів Silentium, а наприкінці стали учасниками вшанування жертв Голодомору Театральна постановка була відзначена співучастю глядачів. Уперше не було оплесків, вигуків «Браво!». Адже цього скорботного дня дійство зі сцени перенеслося на вулицю, де присутні шматком хліба та запаленими свічками вшанували пам’ять мільйонів заморених голодом українців, інформують «Вікна».
Відповідного настрою цього дня додавала композиція та музичний супровід у фоє палацу культури.
Нагадаємо, що п’єса української драматургині Наталії Ворожбит «Зерносховище» написана на замовлення Королівського Шекспірівського театру в 2005 році, де і була поставлена вперше. В Україні ж «Зерносховище» вперше показали глядачам Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові. Її прем’єра відбулася 25 квітня 2015 року. Третя прем’єра «Зерносховища» відбулася в Калуші.
За словами режисера молодіжного театру Silentium Дмитра Карачуна, ідея поставити виставу виникла минулого року, коли він прочитав в Інтернеті, який шум здійняла постановка у Львові. Прочитавши сценарій і порадившись з колегами, Дмитро Карачун вирішив, що «Зерносховище» повинна постати перед калуським глядачем. Оскільки п’єса має авторські права міжнародного зразка, режисер звернувся за дозволом на постановку до авторки п'єси Наталії Ворожбит. Умовою драматурги ні було — вистава повинна бути некомерційною і її можна поставити тільки раз.
"Вікна" пропонують переглянути повну версію постановки:
Два місяці праці акторів театру Silentium калушани змогли побачити в сумну річницю вшанування загиблих під час геноциду українського народу — Голодомору 1921-1923 та 1932-1933 років.
Дія відбувається на Полтавщині в 1932-33-х роках в часи активної колективізації, створення колгоспів, що призводить до найбільшої трагедії ХХ століття — Голодомору. Попри хронологічну віддаленість сюжету, п’єса ставить дуже актуальні питання: що ми про себе пам’ятаємо, чи вміємо ми пам’ятати і хто нас має цьому навчити, коли майже всі «наші» залишились в далекому 33-му.
Особливо глядачів вразила сцена, коли головну героїню, яка помирає від голоду, загортають у саван. Спочатку це ніби фата нареченої, а згодом дівчина перетворюється руками ще живих і померлих рідних у ляльку-мотанку. Її все ж рятує з могили агітатор.
Роль головної героїні Мокрини зіграла учениця ЗОШ №6 Соломія Тимків, Арсея — Василь Курик, мати — Юлія Близнюк (обоє — працівники ПК «Юність»), прочанина та могильника — Ігор Мудрик, брата — учень Калуської гімназії імені Дмитра Бахматюка Орест Мудрик, хлопчика — учень Калуського ліцею №10 Максим Мазур. Студенти Калуського коледжу культури і мистецтв наповнили такі ролі: Килина — Влада Дутка, Самсон — Роман Гушпіт, Гаврило — Андрій Суслик, дівчата — Марія Могила та Софія Хацевич, агітатори — Іван Мархоцький, Святослав Сабадах, Олександр Довбенко. Роль Мортка зіграв випускник ВПУ-7 Радислав Шимків. А студенти коледжу економіки і права стали наступними героями: сестра — Уляна Козак, Горобець — Юрій Болдирев, агітатор — Ірина Дзундза, баба з відром — Софія Василів.
Ведучою церемонії вшанування жертв Голодомору стала завідувачка культурно-масової роботи ПК «Юність» Олена Мазур.
Актори зустрічали калушан у фоє з хлібом і запрошувати поставити запалені свічки до символічного стенду
Світлове оформлення — Тетяна Гумен. Постановка, сценографія та музичне оформлення вистави належить режисерові театру Дмитрові Карачуну. Використана музика Джузеппе Верді, Альфреда Шнітке, Дмитра Шостакович та пісні радянської доби 1931-1933 років. Сам режисер озвучив голос відомого радянського диктора Юрія Левітана.
Жодного разу глядачі не перервали виступу акторів Silentium, а наприкінці стали учасниками вшанування жертв Голодомору. Актори зустрічали калушан у фоє з хлібом і запрошувати поставити запалені свічки до символічного стенду жертвам голодоморів в Україні, встановленого на вулиці. Дійство такого формату відбулося в Калуші вперше.
Калушани запаленими свічками вшанували жерт геноциду українців — Голодомору
