Пити воду із дзвінка — то бути голосному весь рік На свято Хрещення Христового принести в дім свячену воду — то особливий стан. А село Прокурава може похвалитися ще й дивовижею. Бо саме тут відвіку існує традиція запалювати губку від трисвічника та нести чимдух із церкви додому. Місцева мешканка, Ольга Гарасим’юк, депутат районної ради, волонтерка, радник із гуманітарних питань Косівської РДА, розповіла "Голосу України" про цікаві звичаї Прокурави:
«Бути з нею в кожному куточку хати, пройтись навколо будинку, обійти весь город, «обкурити» все від злої сили, а потім губку поставити в піч, аби собі спокійно догоріла. Губка — такий хворобливий наріст на дереві, здебільшого буковому. Приносять її з лісу, кладуть у тепле місце, аби висохла, щоб швидко запалити й аби добре тліла».
Приносять "губку" з лісу, кладуть у тепле місце, аби висохла, щоб швидко запалити й аби добре тліла
І цього разу було все так, як і в прадавні часи. Гонорові ґазди й ґаздині з чепурними збанками для води. Штрамувались молодички, дівчата, жіночки, в'язали хустки, як кому пасує, виймали шуби, бо біля річки, де відбулося водосвяття, — холодніше, аби не впустити холод до тіла. Ольга Гарасим’юк додає:
«Молилися за мир, за рід, за добро. Аби – на рік у здоров'ї та мирі діждати, бо рік великий. Святили воду, горіла губка, дзвінок сповіщав про наближення священника, котрий щедро частував свяченою водою. Пити воду із дзвінка — то бути голосному весь рік. Чоловіки жартували, що не допускають своїх жіночок до дзвінка, бо й так чують їх голосочок добре. Поверталися до своїх хат із Божим благословенням, водою, з губкою, зі щирими бажаннями миру, добра й тепла душевного народу українському і рідній Україні».
