“Не могли просто так відступити”: калушанин Іван Качмар про події на Майдані. ФОТО

Шість років тому в Києві перемогла Революція Гідності. Але перемога дісталася дуже дорого і прийшла тільки після великої крові.
Переглядів: 1272
Іван Качмар на Майдані безвиїзно жив з 1 грудня до 28 лютого

33-річний калушанин Іван Качмар згадує, що почалася Революція Гідності з Маріїнського парку. Там були побиття, смерть і там було видно, як поводять себе міліція та тітушки. Каже, бачили, як тітушки заходять у намети і виходять звідти вже у міліцейській формі, інформують "Вікна" з посиланням на "Репортер".

Качмар на Майдані безвиїзно жив з 1 грудня до 28 лютого. Калушани мали два свої намети, входили у третю сотню, у парку калуських було із сотні 38 людей.

Іван пригадує, що після серйозного бою на півтори години оголосили перемир’я. Вони з товаришем підійшли до схилу Дніпра, побачили багато беркутівців, що піднімалися схилом. Телефонували своїм на Майдан. У відповідь почули, що люди у парку повністю заблоковані і зараз буде щось серйозне, бо їх взяли у кільце.

Іванові дивом вдалося вибратися й дістатися на Майдан. З ним був тоді Станіслав Стовбан.

"Вже на Майдані почав розуміти, що сталося. Почали рахувати наших. Нема сім людей. Наприклад, Гриць Кондратенко у Печерський райвідділ потрапив. Там йому добре дісталося. Олега Ріжка з черепно-мозковою травмою з іншими мітингувальниками силовики запакували до автозаку, але люди їх визволили. Олег уже небіжчик. Пройшов АТО. Влітку минулого року його поховали. Мав пухлину", — каже Качмар.

У другій половині дня "Беркут" відтіснив активістів до Майдану. Близько 20:00 у гучномовець оголосили про початок "антитерористичної операції" — почався штурм. Міліція рушила на мітингувальників з водометами. Опівночі загорівся Будинок профспілок.

Качмар пригадує, що багато людей лишали Майдан — з відчаю та безпорадності.

"Для нас, калушан, період неповороття стався ще 22 січня, коли загинув Сергій Нігоян. Ми місяць жили в одному наметі. Всі дуже потоваришували. Після його смерті ми не могли просто так поїхати звідти чи відступити". — говорить Іван.

Пригадує, як проходив повз Віталій Кличко і Олег Івахнюк підбіг до нього, запитав, що робити, а той відповів: "Головне — протримайтеся до ранку".

"Дуже запам’ятали ці слова. А ще, коли все горіло, коли всі співали гімн… Втрата, відчай, коли ти готовий до найгіршого, а тут усі співають… Воно якось окрилювало, гори можна звертати. Моментально йшлося робити коктейлі, утримувати барикади. Не знаю, чи колись такі відчуття ще будуть", — каже Іван Качмар. 

20 лютого, близько дев’ятої ранку Майдан перейшов у наступ. Тоді на Інститутській снайпери розстріляли десятки людей. Цього дня МВС вперше визнало, що застосовувалась вогнепальна зброя.

"Штурм 20 лютого ми трохи проспали, якщо чесно, бо не спали від 18 лютого. Нас будили близько 11.00 зі словами: "Штурм, наших вбивають". Тоді несли вже багато тіл. Ми побігли в бік Грушевського, до Жовт­невого, але ту позицію зайняли, і хлопці бігли в бік Інститутської", — зізнається Іван Качмар. 

Вадим Вінницький, Михайло Бапчій, Петро Урсулович, Володимир Безрукий, Сергій Родякін, Іван Качмар, Володимир Микитей, Роман Волосянко, Сергій Гнатів біля Українського дому. 20 лютого 2014 рік.

Того дня поранили Івана Філіповича із села Верхня Калуського району.

"Думали, що мене, то нас обох вже й поховали. А він вижив. Здоровий, у футбол грає, женився", — говорить Качмар. 

А от Ігор Дмитрів, на жаль, загинув. За словами Качмара, Ігор приїхав зранку 20 лютого і пробув на Майдані, може, три години.

"За 18-19 лютого ми мали той час, аби надивитися і зрозуміти, що то вже не бавлянка. Коли 18-ого ми з Олегом Івахнюком робили коктейлі перед входом у метро, то один хлопчина ніс нам пляшки. І в нього влучила куля. Коли побачили, як пульсує кров, то просто завмерли. Ніколи з таким не стикалися, не знали, що робити. Там дядьки-афганці крикнули на нас, мовляв, геть звідси. Вони його перев’язали. Але тоді ти вже бачив, що творилося і що реально починалося", — говорить Іван.