Як починався український спорт на Галичині?

Із утворенням у 1894 році українського гімнастичного товариства “Сокіл” (з 1909-го — “Сокіл-Батько”) у Львові при ньому створюють різні спортивні секції: борбництва (фехтування), мандрівництва (пішого туризму), наколесництва (велосипедного спорту) та інші.
Переглядів: 1529
Перша дружина (команда) копаного м’яча “Українського Спортового Кружка” при Академічній гімназії у Льв

Наприкінці 1906 року професор Іван Боберський (якого за життя називати “Батьком українського тіловиховання”) в Академічній гімназії у Львові посприяв організації першого в освітніх закладах тіловиховного осередку (з ознакою “спорт” у назві) — “Українського Спортового Кружка” (УСК). Привертає увагу і вживання у назві слова “український” — задовго до перших державних утворень українців у XX столітті — Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Невдовзі УСК став рушійним чинником як розвитку, так і популяризації спорту в навчальних закладах серед українців Львова, а згодом й Галичини, йдеться на сайті "Локальна історія".

Ідею організації спортивного осередку Іван Боберський вирішив реалізувати через своїх вихованців і свідомо повів справу так, щоб головами Кружка були власне гімназисти. Тому офіційно УСК керували учні Академічної гімназії — Головної або Філії. Натомість Іван Боберський став опікуном та духовним батьком УСК. Серед засновників та перших членів УСК були Степан Кизима, Євген Ломницький, Ананій Степанів, Петро Франко, Степан Гайдучок, Тимофій Гумовський, Степан Цимбала та інші. Члени гуртка носили емалієву жовто-синю відзнаку з золотистими буквами “У. С. К.”". Це були перші змагові відзнаки на українських землях. Назва “український” тривожила шкільних урядовців, але шкільна молодь розуміла, що вона — українці, а не руські. Іван Боберський приділяв символіці та атрибутиці Кружка важливе значення. З цією метою він розробив спортивні строї (одяг), відзнаки, печатки, вписові картки (посвідчення) та рекламну продукцію. Великою художньою вартістю відзначалися плакати та запрошення, виготовлені у грудні 1910-го. Щоб забезпечити діяльність УСК, Іван Боберський опублікував перші методичні праці з впоряду, ігор та забав, копаного м’яча, ситківки (тенісу) та гаківки (хокею).

Плакат-сповіщення “Українського спортового кружка”. Львів, 1910 р. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів)

Перші вправляння та змагання

Першими видами спорту, які були вибрані для занять в УСК, стали союзняк (футбол), легка атлетика та українська рухова гра “Гилька”. Популярними були гаківка, лещети (лижні перегони), совги (ковзанярство), санкарство (швидкісний спуск на санах), ситківка, плавання, веслування, наколесництво (велоспорт) тощо. При Кружку створювали відповідні секції, кількість яких з року в рік змінювалася. У 1908/1909 навчальному році в структурі УСК діяло 7 секцій: копаного м’яча, бігу, скоку, ратища та кружка, ситківки, дужання, прогульки.

До участі в діяльності секцій УСК було залучено чимало гімназистів та учнів. У звіті Академічної гімназії за 1909/1910 навчальний рік Іван Боберський писав, що “коли упорядкуємо спорти після числа любителїв, а зачнемо від найбільшого числа, то дістанемо такий порядок: кичка — 544, їзда верхом — 504, союзняк — 414, плаванє — 375, веслованє — 341, їзда на совгах — 317, танець — 163, їзда на ровері — 111, легка атлєтика — 60, ситківка — 17, їзда на лещетах — 14”.

У літню пору, за словами Івана Боберського, вправляння відбувалися на свіжому повітрі на паркових галявинах, найчастіше — у Цісарському ліску (“Кайзервальд”, нині — парк “Знесіння”), на Підзамче, на “Вульці”, а також на “Янівських оболонях”. У зимову пору заняття з різновидів атлетики проводили переважно в залі “Сокола-Батька”, перегони на лещетах і швидкісні з’їзди з гори на санках — у Стрийському парку або у парку “Залізна вода”, а катання на ковзанах — на Пелчинському ставку.

Різні види спорту популяризували через проведення показових (“прилюдних”) змагань у Львові (29 травня 1910 року — перші прилюдні змагання УСК з легкої атлетики на “Вульці”; 15 жовтня 1910 року — другі на “площі циклістів”) та завдяки руханково-вокальним виступам (3 квітня 1909 року, 6 лютого 1910 року у рухівні “Сокола-Батька” та ін.).

Друга дружина (команда) копаного м’яча “Українського Спортового Кружка” при Академічній гімназії у Львові. Львів, “Вулька”, 27 вересня 1909 р. 

Союзняк Боберського: гра в короткий “паccінґ” та чеський тренер

Першим видом спорту, з якого починався УСК, був копаний м’яч або союзняк (футбол). На той час футбол під різними назвами, на противагу іншим видам спорту, вже був доволі поширеним і відомим, зокрема і в українському середовищі Галичини. Ще 1900-го Володимир Лаврівський, один із засновників українського “Сокола”, видав у Львові правила гри у футбол під назвою “Копана (Association Footbal)”. Та популярність футболу серед українців Галичини була б неможливою без Івана Боберського. Він, за словами Тараса Франка, “в літній порі громадив учнів охотно на “кайзервальді” і там почав правильні тренінґи копаного м’яча. Систематично навчав подавати м’яч короткими пассінґами, стонувати (задержувати), провадити, стріляти наріжняка карного, відбивати головою”.

У секції копаного м’яча УСК сформувалося декілька гімназійних команд — “УСК І”, “УСК ІІ”, “УСК ІІІ”, “УСК ІV”, “УСК V”. На початках футбольні матчі відбуваються лише між командами Кружка, але згодом футбольні команди УСК починають грати у змаганнях міста та краю з українськими, польськими, чеськими та жидівськими командами. Спершу, через брак досвіду, спортовці УСК програвали більшість матчів, однак згодом вони почали грати на рівні відомих та титулованих команд. Серед перших переможних зустрічей УСК можна виокремити матч “УСК І” з “Поґонь IV”, який відбувся 26 вересня 1909 р. й закінчився рахунком 1:0. Або ж матч “УСК І” — “Гасмонея ІІ” 23 жовтня 1909 р., у якому українці перемогли з рахунком 2:0. Щоб краще розуміти ситуацію, Іван Боберський із членами УСК обговорював проведені матчі. 30 вересня 1909-го учні зі своїм наставником аналізували гру “УСК І” та “Поґонь IІІ”. Матч відбувся день перед цим із рахунком 5:1 на користь “Поґоні IІІ”. Єдиний гол у ворота суперника забив Петро Франко. Розібравши гру, Іван Боберський вказував на причини невдачі: “поміч подавала м’яч за слабо вперед, нападачі трималися для того на своїй половині грища. Заложники копали також за слабо. Воротар держався добре”.

Щоб вдосконалити майстерність гравців команд УСК, Іван Боберський у 1909 р. спеціально запросив з Праги члена чеського футбольного клубу “Славія” В’ячеслава Льомоза. Він упродовж 5–27 вересня 1909 р. проводив навчальні тренування з командами копаного м’яча УСК. Тарас Франко назвав цей тимчасовий трансфер неабиякою сенсацією, позаяк чеський тренер “показався добрим організатором, імпонував усім змагунам феноменальною технікою гри, чудесним опануванням мяча й ефектовними “бомбами”. Учив наших хлопців так пильно, що вже по кількох тренінґах рівень гри цілої дружини піднісся значно". Кількість дружин (команд) копаного м’яча при УСК невпинно зростала: у 1908/1909 навчальному році їх було 5, а вже за рік — 11.

Спортовці УСК також брали участь у змаганнях в інших містах Галичини, зокрема в Тернополі, Стрию, Перемишлі. Чи не найбільш яскравою подією у діяльності УСК та українських спортивних товариств того часу були ІІ-гі Запорожські ігрища, які відбулися 29 червня 1914 р. на площі “Сокола-Батька” у Львові з нагоди Шевченківського здвигу.

Гартівня духу

Упродовж 1906–1914-х років Іванові Боберському та його послідовникам вдалося підготувати в УСК чимало знаних пізніше спортовців та фахівців у царині фізичного виховання і спорту. Діяльність УСК стала прикладом для ініціативних груп в інших містах Галичини. Результатом цього було заснування спортових кружків: “Сянова Чайка” (гімназія в Перемишлі); “Поділля” (гімназія в Тернополі); “Січ” (у Стрию), яка невдовзі була перейменована на спортовий кружок “Скала”. “Український Спортовий Кружок” суттєво вплинув на становлення і поширення спорту серед української спільноти Галичини. За твердженням відомого спортовця того часу, а згодом першого голови Української спортової централі Америки і Канади Едварда Жарського, ""Український Спортовий Кружок" став кузнею перших “пропагаторів спорту і спортових таланів, що опісля, у світовій війні віддали свої спортові надбання ідеї визволення Батьківщини". Серед чільних діячів і спортовців УСК були Тарас і Петро Франки, Антін Зелений, Степан Гайдучок, Федь Черник, Степан Кизима, Роман Носковський, Степан Цимбала, згодом відомі українські військовики та громадські діячі. Кожен із них у різний час брав дієву участь у заснуванні та розвитку різних українських руханково-спортових гуртків та товариств Галичини, зокрема і таких відомих, як “Пласт” та “Україна”.

Перед грою в копаний м’яч. У центрі — Іван Боберський. Львів, вересень 1909 р. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).