Як Андрусяк-”Різун” та сотник “Хмара” в Станіславові налякали чекістів, не втративши жодного повстанця. ФОТО

Вважається, що останній бій, який бачив Івано-Франківськ, відбувся 27 липня 1944 року. Того дня совіти вибили німців зі Станіслава, і війна для його мешканців ніби скінчилася.
Переглядів: 697
Вулиця Радянська (Незалежності), 1948 рік | Фото: З фондів Державного архіву Івано-Франківської області

Утім, у майбутньому тут стався ще один запеклий бій — із кулеметною стріляниною, розривами гранат і кількома десятками загиблих, пише "Репортер".

Вперше інформацію про ті далекі події Іван Бондарев зустрів у діаспорному виданні 1960 року "УПА в світлі документів за Українську Самостійну Соборну Державу 1942-1950 рр", частина друга. Там у хронологічному порядку наводиться стислий опис бойових операцій Української повстанської армії. На 83 сторінці пише:

"23.11.44 р. о год. 22-ій відділ УПА силою 2-ох роїв напав на будинок НКГБ в Станиславові. Обстріляно кулеметами стійкових. Другий відділ в той момент почав обстрілювати центр міста гранатометами. Більшевики, не зорієнтувавшись в ситуації, почали між собою стрілянину. У місті зчинилася паніка. Повстанці, убивши кількадесят окупантів, відступили без жодних втрат".

Більше — жодної інформації. На той час фронт відкотився далеко вперед, і Станіслав перебував у глибокому тилу. Місто мало статус обласного центру, обласне й міське управління НКВС і НКДБ, військову комендатуру, внутрішні війська. Здійснити подібний напад — це все одно, що засунути голову у пащу леву, вкусити його за язик і втекти.

Василь Андрусяк — Різун

Ярослав Коретчук, директор Музею визвольної боротьби, розповів, що є спогади сотника "Хмари" (Петра Мельника), який детально описує той нахабний напад. Щоправда, рейд стався не в 1944, а у жовтні 1945 року.

У 2014 році Ярослав Коретчук разом із Богданом Лесівим упорядкували й видали спогади сотника УПА Петра Мельника "В огні повстання". Мемуари охоплюють період 1943-1945 років і розповідають про збройну боротьбу на Станіславщині.

Територія Івано-Франківської області була поділена між кількома тактичними відтинками УПА. Станіслав та околиці належали до ТВ-22 "Чорний ліс", яким керував Василь Андрусяк. В його розпорядженні було чотири курені, одним з яких командував поручник Петро Мельник, на псевдо "Хмара". Курінь — це по-теперішньому батальйон. Він складався з трьох сотень-рот і налічував десь 400 бійців. Курінь "Хмари" називався "Дзвони" і наприкінці жовтня 1945 отримав наказ отаборитися в лісі біля села Рибного.

Туди ж прибув командир тактичного відтинку Андрусяк-"Різун". На нараді виник сміливий задум. Наближалася 27-ма річниця Листопадового зриву, тож упівці вирішили нагадати совітам про цю славетну дату та здійснити рейд на Станіслав, який повстанці називали скоком.

На розвідку до міста вислали боївку булавного Миша (Федіра Іванишина), військове звання якого відповідало теперішньому старшині. Його завданням було розвідати розташування ворожих військ у місті та їхню чисельність. Підпільникам активно допомагали працівники шкіряної фабрики. За спогадами Мельника, нею тоді керував якійсь радянський капітан, двічі герой Союзу. Він виявився симпатиком УПА, разом із Мишем прибув у табір повстанців під Рибним і розповів обстановку в місті.

Обласна влада офіційно заявляла, що з "бандитами на теренах Станиславщині майже покінчено", залишилися тільки розрізнені групки, яких ось-ось знищать. Втім, віри цим заявам було мало. Перед тим УПА провела два атентати на видних комуністичних діячів Станіслава, які наробили багато галасу. Так, у цивільному шпиталі (теперішня міська лікарня на Мазепи) серед білого дня стріляли у депутатку Верховної Ради СРСР Ганну Владику. Жінка лишилася живою. А ось керівника облспоживспілки Рибалку застрелили прямо в його канцелярії о першій годині пополудні.

Петро Мельник —Хмара

Ці замахи нагнали страху на партійну верхівку. Перший секретар Станіславського обкому товариш Слонь і чиновники меншого рангу намагалися якомога рідше з’являтися на вулицях, а вдома тримали озброєну охорону.

Напад повстанці спланували на вечір 31 жовтня. Для цього всі сотні та боївки "Дзвонів" стягнули в ліс до Рибного, на відстань семи кілометрів від міста. Курінь поділили на кілька груп, які мали зайти до Станіслава з різних боків, дістатися центру та обстріляти будинки НКВС і НКДБ. Одна група залишалась в резерві та прикривала шляхи відходу. Операція мала початись рівно о 19.00.

Група чотаря Їжака (Степана Карабіна) пройшла теперішньою вулицею Короля Данила, вийшла на початок Галицької, захопила Вічевий майдан, звідки обстріляла нинішню стометрівку. При цьому кулеметник Коваленко (Мирослав Глум) витратив 17 стрічок, а інші дещо менше.

Інша група, якою командував сотенний Явір (Михайло Пет­раш), просуваючись вулицею Галицькою, нанесла удар по охороні моста через Бистрицю та обстріляла село Пасічну, де квартирувала військова частина. У відповідь червоні відкрили шквальний вогонь у бік міста.

Гаряче було й на вулиці Мазепи, де діяла група Чорноліса-Яся (Івана Рев’юка). Повстанці обстріляли парк і кілька будинків у цент­рі. Інші групи не змогли дістатись визначених цілей, однак у місто увійшли і теж провадили бойові дії. Хмара не згадує про напад на будинки НКДБ та НКВС. Скоріш за все, саме їх мали обстріляти групи, які не впоралися з завданням.

Після рейду партійне начальство міста боялось ночувати вдома і, за спогадами старожилів, на нічліг перебиралось до колегіального костелу, який оточували солдати з автоматами.

Більше про сміливий рейд УПА читайте в публікації "Репортера" "Повний алярм. Як бійці УПА нажахали чекістів у Станіславі й не втратили жодного бійця".