Перед Великоднем у карпатських селах “гріють Діда”

Про це розповіла у соцмережі журналіст Анна-Сабіна Ружицька, інформують "Вікна".

"Ймовірно, що у прадавні часи з настанням весни люди, вшановуючи душі предків, палили для них вогні, наче показуючи, що вони пам’ятають своїх родичів. Вогонь символізував тепло сердець і добрі спогади", — пояснює етнографиня Марія Гуменюк. 

З прийняттям християнства про язичницькі божества вже не згадували, але залишилися окремі елементи давніх ритуалів. "Гріти Діда" — один із таких.

За словами голови Всеукраїнського товариства "Гуцульщина" Дмитра Стефлюка, "гріти Діда" — це не лише розпалювання вогню. Головну роль у цьому звичаї відіграють діти, які ходять від хати до хати та вигукують "Грійте Діда!". Це ніби нагадування господарям, що треба палити вогонь біля хат, в якому має згоріти все зло, що накопичилося за зиму. За таке нагадуванням дітям дають булочки з кукурудзяного чи пшеничного борошна, які на Гуцульщині називають “кукуци”. Розмір булочки 5-7 сантиметрів в діаметрі, важить вона 100-200 грам. Тепер “віддячують” не лише булочками, а й печивом, цукерками, горіхами. Хоча багато горян дотримуються традицій і дарують лише “кукуци”. Ці смачні подарунки також символічні і нагадують, що та чи інша родина готова пожертвувати чимось матеріальним (в даному випадку булочками, (хлібом), аби діти, чисті невинні душі, згадали про їхніх предків.

"Гріти Діда" ходять діти віком від 3 до 14 років. Зазвичай, йдуть не самі, а збираються по 2-6.

"Вони одягаються у новий одяг, беруть невеличкі тайстрочки — полотняні торбинки (тепер вже беруть сумочки, наплічники, целофанові торбинки), заходять на подвір’я, стають перед дверима хати та тричі вигукують: “Грійте Діда!”. Якщо господарі довго не виходять, то вчетверте малі гукають: “Грійте Діда — дайте хліба!”. І великою ганьбою є не вийти і не обдарувати маленьких провісників оновлення та весни. У деяких селах перед Великоднем сповіщати про те, що треба “гріти Діда” ходять більше маленькі дівчатка. Кажуть, що чим більше малих гуцулочок прийде на подвір’я, тим багатшою буде родина. Бо дівчата — це майбутні жінки, а жіноче начало пов’язане з народженням, збільшенням, примноженням. А ще Діда “гріють” теплом вогню, який запалюють горяни перед своїми обійстями", — розповідає Дмитро Стефлюк.

Він стверджує, що чітко визначеного місця, де повинні розкладати вогонь “для Діда”, немає. Є лише правила безпеки, за якими з правіків вогонь розпалювали на певній відстані від хати, стайні та комори, аби іскра не перекинулася на приміщення. Зазвичай, вогонь розпалюють перед або позаду господи. Прикметно, що у цю ватру ніколи не кидають сміття. Хоча логічно так би мало бути. Та це своєрідне святе полум’я, яке не слід поганити непотребом. Тому у дідівській ватрі спалюють лише хмиз. До речі, сам вогонь ніхто не гасить, і він може горіти й до світанку. Біля ватри сидять старші чоловіки, зрідка хлопці. Сидять, допоки не згасне остання іскра. Опісля жінки збирають попіл та викидають на город.

"Зараз гріти діда — це не повернення до язичництва, бо ми — християни. Це збереження прадавнього звичаю. А ще здавна у нас кажуть: допоки люди будуть писати писанки, а діти “гріти Діда”, диявол не буде мати сили в цьому світі", — каже Дмитро Стефлюк.