Їмость із Підгірок випікає “солодкі писанки”, а писанки воском — роздаровує

Дружина священника Наталія з Підгірок — дружина священника Миколи Андибура, який провадить свої душпастирські служіння у деканальній церкві Різдва Христового УГКЦ Рожнятова.
Переглядів: 975
У січні цього року пані Наталія вперше презентувала свої «солодкі» твори під час ХІ Міжнародного фестивалю &

Покої родинного маєтку Андибурів, де мешкають о. Микола, їмость Наталія, їхня мама Ольга та діти Назар і Вероніка, прикрашені образами, обставлені духовною літературою, картинами, вишивками, причепурені різнобарв’ям сакрального дріб’язку, а головно — роботами їмості Наталії. У Підгірках вона народилася, виросла і сьогодні почувається тут затишно й тепло, йдеться в публікації "Галичини".

Колись пані Наталія мріяла стати ювеліром, але тоді це видавалося чимось нереальним. Тож, спочатку вона закінчила педучилище у Жовтих Водах на Дніпропетровщині, відтак працювала у спецшколі в Підгірках, а згодом навчалася на відділенні декоративно-прикладного мистецтва Навчально-наукового інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Вона — їмость, тож доля їх з отцем Миколою, до речі, колишнім однокласником, не один рік провадила по світу.

Перша парафія священника була в Сумах, згодом — у Болехові, Нижньому Струтині на Рожнятівщині, у Голині на Калущині, а нині отець Микола служить у Рожнятові. У Болехові родина Андибурів прожила десять років і була дуже активною в житті громади. Їмость керувала недільною школою, провадила різноманітні гуртки для дітей, щороку організовувала вертепи, творила не лише сценарії дійства, а й одяг для учасників.

Наталія Андибур мріє провадити майстеркласи й у рідній парохії у Підгірках. Звісно, якщо буде на те благословення місцевого пароха.

У січні цього року пані Наталія вперше презентувала свої «солодкі» твори під час ХІ Міжнародного фестивалю «Коляда на Майзлях» в Івано-Франківську. Медові пряники на різдвяну тематику дарували всім учасникам форуму. А сьогодні активно працює над серією пряників-писанок до Великодня. Розповідає, що, роздаровуючи свої твори людям, прославляє Христа і множить радість свята.

Їмость захопилася мистецтвом писанкарства після однієї виставки писанок у Фортечній галереї Івано-Франківська:

"Тоді подумала: а я хіба не змогла б таке створити? Адже свого часу спроба вже була, коли працювала у школі в Нижньому Струтині і провадила гурток писанкарства на гусячих яйцях у техніці писання воском. Яйця нам, до речі, привозили із сусіднього села Лоп’янки, де люди активно вирощували гусей. Ми з моєю донечкою Веронікою три роки тому навіть посіли перше місце на фестивалі писанки в Коломиї за виріб у “холодному фарфорі”. У моєму творчому арсеналі є чимало дивовижних технік писанкарства. Наприклад, техніка «монастирська». В ній писанки робили головно монахині. Яйце обмакували в розтоплений віск кілька разів, давали просохнути, а відтак на вогні нагрівали бісеринку і втоплювали у воскове тло. Такі монастирські писанки називали ще «бісеринками». А сьогодні для їх виготовлення використовують клей".

Працювала пані Наталія і в техніці «точкового розпису», коли крапка за крапкою створюється контурний орнамент. Як основу береться яйце дерев’яне, покривається білою акриловою фарбою і наводяться акрилові контури. Такі писанки я ще декорую спеціальною полімерною глиною – мініатюрними керамічними декорами чи елементами так званого «холодного фарфору», який виготовляє сама. Дуже любить на писанках творити квіти: маки, волошки, ромашки, конвалії, цвітіння садів. А ще осягнула техніку «сухого валяння» — виготовлення писанок із кольорової шерсті.

Ще калушанка пробувала робити «фабержівки». Для них використовує емаль і дротики, які наклеює на дерев’яну основу, тож сам виріб схожий на вітраж. У набутку Наталії Андибур — також «французьке рукоділля» — писанки, в яких використовує вишивки стрічкою.

А ідея виготовлення «солодких писанок» у майстрині Наталії Андибур народилася ще два роки тому — під час роботи у школі Нижнього Струтина. Разом зі своїми вихованцями хотіли здивувати і себе, і шанувальників писанкарства. Так з’явилися спочатку різдвяні глазуровані пряники з карпатськими святковими мотивами. А до основи додавали імбир, корицю та інші пряності. На «солодких писанках» — все їстівне, тож, можна ними не лише прикрашати великодні кошики, а й споживати.

Свої писанки воском майстриня завжди роздаровує, бо переконана, що таким чином дарує рідним, друзям чи близьким окрайчик сонця.