Ілюстрація. Тільки з 16 років дитина може самостійно вирішувати, з ким із батьків хоче бути У вересні 2006 року в Україні набула чинності Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Викраденням вважається вивезення за кордон і утримання там дитини одним з батьків всупереч волі та правам іншого. Тобто один з батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. І якщо таке сталося, дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання. І вже там, саме в тій країні, компетентний орган має прийняти рішення про визначення місця проживання дитини та участь в її вихованні батьків.
Як повідомила «Вікнам» начальник управління у справах дітей Леся Дзундза, в таких ситуаціях маму штрафують відповідні органи після кожної її відмови повернути дитину за кордон:
"У разі невиконання рішення суду без поважних причин на боржника накладають штраф у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у разі повторного невиконання рішення суду на боржника накладається штраф у подвійному розмірі. Далі державний виконавець звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Тоді дитину без шансів можуть повернути до батька".
Леся Дзундза зазначила, що за останні роки таких міжнародних справ щодо калуських дітей усього було п'ять. У 2019 році спеціалісти Калуської міської служби у справах дітей двічі взяли участь у примусових виконавчих діях щодо зобов'язання боржника повернути дитину батькові до Італійської республіки.
Часто родини українок із іноземцями руйнуються і вони повертаються додому. Проте через деякий час з'являється чоловік-іноземець, який вимагає, щоб дитину повернули саме йому. Спершу відбувається добровільне повернення, у разі невиконання — примусове. Найчастіше суди ухвалюють рішення на користь іноземців, каже начальниця управління дітей і додає:
"99% — програшні справи матерів-українок".
Інтереси іноземців згідно з Гаазькою конвенцією представляють територіальні органи Міністерства юстиції, зауважила Леся Дзундза:
"За іноземців все робить уповноважений орган. Зокрема, звільняє від сплати судового збору, від відвідування судових засідань, надає безкоштовного адвоката. У той час як мама, щоб виграти суд, мусить все робити за свої кошти. Цікаво, якби наша українка звернулася в суди Італії чи Чехії, чи їй би надавали такі привілеї, як у нас?".
Коли не виконуються рішення місцевого, апеляційного, касаційного судів, тоді починає працювати державна виконавча служба і відбувається примусове вилучення дитини в одного з батьків. Під час цієї процедури повинен бути присутній представник органів опіки і піклування.
Примусове вилучення дитини — досить неприємна процедура, каже начальниця у справах дітей, пригадавши один із випадків:
"Це було кілька років тому. У одну зі шкіл приїхали представники державної виконавчої служби, батько-іноземець на машині з дипломатичними номерами з представниками Міністерства юстицїї. Долучилася й наша служба. Коли ми прибули, то ситуація була вкрай критичною: тато тягнув дитину за одну руку, мама — за іншу, дитина — кричала. Власне під час того, коли дитина почала плакати, виконавчі дії мали б зупинити. Але є рішення суду і його виконують".
Часто в таких ситуація служба у справах дітей перебуває, як між двома вогнями. Адже, з одного боку, служба представляє державний орган влади і має підтримати будь-яке рішення суду, а з іншого — завдання служби — захищати інтереси дитини.
Леся Дзундза наголосила, що причина в тому, що на боці іноземців — Гаазька конвенція, умови якої Україна зобов'язалася виконувати і які непросто змінити. Згідно з чинними умовами вона діє до досягнення 16-річчя дитини. Потім дитина має право сама вирішувати, з ким хоче бути.
Начальниця у справах дітей радить українкам: перш ніж виходити заміж за іноземця, треба ознайомитися з умовами країни, законодавством, добре обдумати шлюбний контракт і загалом передбачити різні ситуації.
Ірина КМІТЬ, журналістка