Владика служив Богові у важкі часи підпілля Нині покійному владиці найбільше завдячують за служіння Богові у важкі часи підпілля, повідомляють на сторінці "Синод Єпископів УГКЦ" у соцмережі, інформують "Вікна".
"Його пам’ятають як доброго вчителя та будівничого, що ревно працював на благо своєму народові. З-під руки владики Миколи вийшло у світи чимало священників, в пам’яті яких єпископ досі залишається зразковим прикладом для сучасників", — йдеться у дописі.
У Коломийській єпархії УГКЦ зазначають:
"Світлі спогади про владику Миколу, плоди його добрих справ, завжди будуть жити в серцях духовенства й вірних. У цей пам’ятний день єднаймося спільною молитвою за упокій душі спочилого пастиря, просячи Господа дарувати йому блаженне вічне життя".
Довідка.
Микола Сімкайло народився 21 листопада 1952 року в м. Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році батьки повернулися в Україну, і Владика Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи. Навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища №1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як «син націоналістів» не міг поступити).
Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), Владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов'язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії. 15 травня 1974 року в с. Підпечери під час Божественної Літургії Владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив по станицях УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Тайни.
У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з Владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року. 1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.
20 лютого 1990 року Грамотою Владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації «Карітас». Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991—1995 років закінчив Івано-Франківський теологічно-катехитичний духовний інститут. 2 червня 2005 року номінований єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ.
Серце владики Миколая (Сімкайла), Єпарха Коломийсько-Чернівецького, зупинилося 21 травня 2013 року внаслідок раптового погіршення стану здоров'я.