Нобелівський рукопис — це пам'ятка церковнослов'янської мови руської редакції 
Згодом у Нобелі зафіксували 45 земельних наділів, дві вулиці, ринкову площу та п'ять церков навколо у реєстрі Пінського князівства. У містечку також діяв чоловічий Свято-Преображенський монастир. У ньому, ймовірно, і написали Євангеліє, адже саме у скрипторіях (майстернях), що діяли при обителях, як правило, створювали рукописи.
Однак у післямові книги згадується не монах, а дяк, "многогрішний раб Божий Севастьян Аврамович". Можливо, рукопис переписали при церкві.
Без пробілів і зі знаками голгофи
Нобелівське Євангеліє написане півуставом. Це потребувало майстерності від переписувачів та кількох років праці.
Основний текст — суцільний, без розподілу на слова. Тоді книги читали вголос, а розділові знаки позначали місця для наголосів. Крім того, з-поміж мови євангелістів виділені цитати зі Старого Заповіту та слова Ісуса Христа, що мало підкреслювати їхню святість.
Знак Голгофи на полях позначає кінець розділів. Цей символ означав святість для православних та страждання у католиків, фото: Олексій Бухало
Кінець розділів подекуди промаркований знаком голгофи, що є рідкістю для тодішніх Євангелій. Цей символ — хрест над горою із вилицею Адама знизу — означав святість у православних та страждання у католиків. У тексті зустрічаються правки, перекреслення, а на полях — коментарі та пояснення.
Нобелівська копія та Пересопницький переклад
Нобелівський рукопис — це пам'ятка церковнослов'янської мови руської редакції, а Пересопницьке Євангеліє — переклад, як зазначено у післямові із "язика болгарського на мову руськую для ліпшого вирозумленя люду".
Тобто у першому випадку переписувачі робили копію тексту, а у другому — переклад, використовуючи кілька джерел, наголошує доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко.
Тим не менше, у тексті Нобелівського Євангелія прослідковуються елементи народної мови. Переписувачі несвідомо відступали від норм сакральної мови через власний рівень освіченості. У тексті зустрічаються літери "і", подекуди "ѣ" замінено на "е".
Поліський рукопис створили для використання під час богослужінь. У тексті немає мініатюр євангелістів. Натомість їх зобразили на кутиках обкладинки, а у її центрі — сцена з розп'яттям Ісуса Христа. На зворотному боці книги збереглися ніжки, які передбачалися для того, щоб класти книгу на вівтар. Вцілів також оригінальний ремінець.
Книгою активно користувалися, а тому її відновлювали. Про це свідчать обрізані знизу та пофарбовані збоку сторінки.
Прокляття і врятована книга
Збереглися металеві "ніжки" на які клали Євангеліє на вівтар, фото: Олексій Бухало
Коротка післямова повідомляє, що рукопис створений 1 червня (за старим стилем) 1520 року дяком Севастьяном Аврамовичем при королі Сигизмунді, єпископі Іоні, князеві Федорі Ярославовичі за повелінням старця Хоїнського Симеона Батиєвича.
Євангеліє передали у храм святого Миколи, а "хто цю книгу візьме з церкви святого Миколи, той буде проклятий у цей вік і в майбутній".
Такі прокляття, у часи коли люди вірили у магічну силу слова, слугували захистом від злодіїв та були звичними для книг, вважає Віктор Мойсієнко.
Нині невідомо, як склалася доля у того, хто забрав Євангеліє з храму в Нобелі, однак для книги, ймовірно, це був порятунок.
Грамотою володіли не лише у великих містах
У середині 19-го століття письменник Петро Гільтенбранд виявив рукопис у публічній бібліотеці сучасного Вільнюса. Він працював над систематизацією писемних пам'яток і вніс до каталогу короткий опис Нобелівського Євангелія. Письменник не зазначив, хто передав рукопис до книгозбірні.
Кілька років тому книгу у Вільнюсі виявили поліські краєзнавці. Спочатку згадку про Євангеліє у каталозі Петра Гільтенбранда знайшла Валентина Тумаш, а згодом Павло Дубинець відшукав книгу в бібліотеці Академії наук Литви імені Врублевських.
Працівники литовської книгозбірні, після виявленого інтересу з боку українців, передали рукопис на реставрацію. Книгу також оцифрували і в Україні друком вийшли репринтні копії Євангелія.
Нині мовознавці, які вивчають пам'ятку, впевнені — попереду їх чекає багато наукових відкриттів. Однак, вже зараз вони висновують: у 16-му столітті писемною грамотою володіли не лише у релігійних центрах, а й в невеликих містах, зокрема на Поліссі.