У всіх нас однаковий мотив вчитися і вдосконалюватись у своїй роботі, вважає Василь Фіцак "Укрінформ" запитав у Василя Фіцака, який щойно здав зміну на високогірному чергуванні, інформують "Вікна"
- Найперше хочу запитати, коли ви повернулись із зими в літо?
- Три дні тому.
- Здоров’я не підводить?
- Поки що ні. Буває, що закладає у вухах, але це дуже рідко. Переважно, через зміну тиску. Тепер це теж спостерігав, коли доводилось сходити з Попівану, де хурделило і дули шквальні вітри, а вже біля озера Марічейка я переодягався у шорти й футболку… Початок цього літа був справді аномальним, як і остання декада травня. За час своєї служби я не пригадую такого зниження температури і рясних снігопадів із 1 до 3 червня. Дякувати Богові, тепер день довший і сонце має силу. Крім того, пішли дощі, з’явився південний вітер, сніг почав дуже швидко танути. Тобто вже 6 червня, спускаючись із Попівану, ми бачили зовсім іншу картинку. Білі гори поступово зникали. Пам’ятаю, два роки тому в червні у горах теж випав сніг, похолоднішало, але наступного дня все різко змінилось. Щоб так затягнулась зима, як цього року, справді не пригадую, відколи мандрую в Карпатах.
- А ви не питали у місцевих старожилів, що б це могло означати?
- З місцевими я не спілкувався. Але від туристів, які піднімались на Попіван, чув припущення, що це могло бути пов’язано з тим, що відбувалось торік, коли на багатьох континентах горіли ліси. Думаю, що у погоді все взаємопов’язане. Глобальні зміни на одній півкулі можуть відлунювати погодними катаклізмами на іншій.
ГОРИ НЕ ДЛЯ ПАЛОМНИЦТВА
- У ці вихідні туристична спільнота активно обговорювала у соцмережах ініціативу Прикарпатського університету звести від підніжжя гори Попіван до її вершини Хресну дорогу. Чи потрібна вона в горах, на вашу думку?
- Найперше треба розуміти, що туристична спільнота – це люди, які добре знають, що таке гори. А гори приховують у собі чимало небезпек. Влітку – це грозові фронти, які становлять смертельну небезпеку, взимку – низькі температури, обмежена видимість, снігопади, потужні вітри. Попіван – одна із технічно складних гір як у зимовий, так і в літній період. Це маршрут у 8 кілометрів протяжністю від підніжжя і понад тисячу метрів вертикального підйому. Паломники ж переважно люди літнього віку, мають різні захворювання, фізично та психологічно не підготовлені і не всі готові долати подібні маршрути, а головне – вони не звертають увагу на своє спорядження, що є сакральною річчю в горах. Не знають усіх небезпек, ризиків походів, як діяти в різних ситуаціях.
Пригадую один випадок. Це було у 2016-му. День був грозовим. На Попіван піднімались близько 35 осіб. Переважно, діти і жінки. Священник із села Дземброня йшов босим. Ноги були обдерті, в крові. На Попівані тоді розбушувалась негода. Дітей, які були перелякані й одягнені у поліетиленові плащі, ми сховали від зливи у будівлі. Священник і решта дорослих стояли під обсерваторією. В епіцентр грози я попросив його заспокоїти дітей і не дуже розраховувати на укриття біля вежі, бо вона є аварійною. Я застеріг, що може впасти камінь. На це почув відповідь, що на все є воля Божа. Мовляв, лише від Нього залежить чи камінь впаде, чи грім вдарить.
До речі Прикарпатський університет уже заявив, що призупиняє реалізацію проєкту Хресної дороги і розпочинає навчально-інформаційні проєкти для туристів.
- Цю ідею я вітаю, схвалюю і дуже підтримую. Вона справді добра. Люди мають отримувати екологічну освіту ще змалку. Навіть у трудових колективах екологічну тему варто обговорювати. Люди повинні розуміти, що таке навантаження на екосистему. Високогірні екосистеми дуже вразливі, а на їх відновлення потрібно багато часу.
ТУРИСТИЧНІ ПРИТУЛКИ
- Останнім часом заговорили про потребу туристичних притулків у Карпатах. Скільки таких є на шляху до вершини Попівану?
- На шляху до вершини Попівану немає зовсім туристичних притулків. Є колиби пастухів, які мандрівники використовують як прихисток, коли погіршуються погодні умови, або для ночівлі. Втім, треба розуміти, що це є будівлі, які не завжди можна використовувати. У літній сезон там є власники господарства, а взимку туристи можуть у них зупинитись. Зовсім інша ситуація є в Горганах. У радянський період там багато збудували мисливських будиночків для єгерів і лісників, де вони могли заночувати. До 1990-х років більшість із таких будиночків були знищені й потребували ремонту.
А скільки туристичних притулків вдалося відремонтувати?
- Ми відновили близько 10 старих мисливських будиночків, які служать туристам за укриття. Вони є на різних маршрутах через те, що ці споруди раніше були зведені в різних локаціях для потреб лісівників і єгерів. Нам вдалося замінити там покрівлю, вікна, двері, встановити печі. Кошти на це переважно збирали серед туристичної спільноти, писали проєкти. Спершу люди не розуміли нашої мети, але коли бачили результати праці, були задоволені, й чимало з них долучались пізніше до відновлення та ремонтів будиночків.
Вам доводилось зустрічатися з тими, кому свого часу врятували життя?
- Так. При зустрічі у розмовах майже завжди повертаємось до тих випадків. Хоч скільки б часу минуло, все одно аналізуємо, чому так трапилось. Інколи майже по ниточці витягуємо нові для себе висновки й уроки. Це навчальний процес. Хочу сказати, що у більшості випадків, майже у 90%, ці люди продовжують мандрувати в гори.
Знаю, що є навчання, на яких ви займаєтесь зі своїми польськими колегами. Що варто було би перейняти українській службі?
- У всіх нас однаковий мотив вчитися і вдосконалюватись у своїй роботі. Поляки раніше пережили сплеск розвитку туризму. Їхній досвід, як і наших старших колег, для нас безцінний. Так, у них набагато краще і більш сучасне матеріальне забезпечення. Це стосується і спорядження. Проте, нині весь необхідний мінімум спорядження українські рятувальники мають. Попри це, переконаний, рятувальником керує не так наявність спорядження, як характер, а це – прояв гуманізму і бажання працювати і допомогти людині, яка опинилась у скрутній ситуації. У нас є потреба в авіації. У деяких випадках вона була б дуже доречною. Чому? Бо людину, яка зазнала травм у важкодоступному регіоні, можна швидко транспортувати. Але авіація теж не панацея. Часто погодні умови в горах не дають можливості гвинтокрилу дістатися до місця події. Думаю, у нашій роботі все залежить від сили характеру й духу самих рятувальників.