Впродовж 4-х днів команда знімала сюжети в центральній міській клінічній лікарні Наталя Фармус зазначає, що це, напевно, емоційно найважчий її проєкт за всі 16 років роботи:
"Я спілкувалася із донькою померлого онкохірурга Ігоря Закали Іриною. Коли ми почали інтерв’ю, можливо, наклався емоційний стан. Можливо тому, що я сама недавно втратила маму. Ми незнайомі, але ми втратили дорогих нам людей. Вона налаштовує себе "головне, щоб не заплакати". І вона починає говорити про тата, а в мене починають текти сльози".
Тарас Іванків розповідає, що найважче усвідомлювати, що цієї людини, яку ти сьогодні знімаєш, завтра не буде:
"Ми працювали в реанімації ЦМКЛ, бачили людей на ШВЛ, на препаратах. Це дуже важко емоційно. А ще — це очі. Очі лікарів, в яких загинули друзі. Крупні кадри очей людей, котрі втратили друзів, колег. Хтось буквально на руках. Сьогодні вони спілкувалися, а завтра вже людину ховають".
За кадром залишились інтерв’ю, історії пацієнтів, історії про робочі будні медиків, про їхні повернення додому, про те, як вони сумують за своїми рідними.
"Багато медиків не живуть вдома. У них змінилися темп і стиль життя, відносини із соціумом. Багато хто розповідає, що їх уникають сусіди: якщо раніше з ними дуже привітно віталися, спілкувалися, дружили, то зараз їх стараються уникати. Одна з працівниць швидкої, аби не наражати на небезпеку рідних, перейшла жити на квартиру до іншої своєї колеги, яка проживає сама. Завідувачка приймального відділення ЦМКЛ розповіла, що пів року не бачиться з дітьми й внуками, спілкується з ними у вайбері. Ще одна лікарка, яка працює в реанімації, має 4-річного сина. Вона приходить додому, абсолютно все з себе знімає, дезінфікує всі речі – телефон, взуття, хоча на роботі працює в захисному комбінезоні. І старається дитину обіймати якомога рідше і практично не цілувати. Мене, як маму, це дуже вразило те, що мама не може обійняти і поцілувати свою дитину, бо боїться наразити її на небезпеку, але водночас залишається лікарем і рятує життя пацієнтів в реанімації", — розповідає Наталя Фармус.
Журналістка запевнила, що інфекція є, це не вигадка. Медики дійсно лікують, хвилюються, рятують пацієнтів.
"Хотілося, щоби глядачі не просто побачили, а щоби вони відчули, як медикам реально непросто. Адже дуже багато у нас стереотипів, які стосуються роботи медичних працівників, багато "фактів" від "диванних вірусологів", які стосуються коронавірусу. От люди сердяться через те, що вони "втомилися сидіти дома" через карантин, обмеження. Медики кажуть, що краще втомитися сидіти дома, ніж втомитися перебувати в лікарні, чи втомитися лежати на кладовищі", — каже Наталя Фармус.
У результаті в ефір вийшли 3 п'ятихвилинні сюжети про боротьбу іванофранківських медиків із коронавірусом:
