Пан Дмитро відкрив музей у 2014 році На Паньковім горбі, а так у селі називають цю частину Топільського, стоїть одинока хата. Музей у ній на другому поверсі. До музею Дмитра Ганчука веде кам’яна стежка, яку проклав ще його дід, інформують "Вікна" з посиланням на "Репортер".
У невеличкому коридорі стіни акуратно заставлені різними дерев’яними знаряддями столярки — рубанки, долота, пили. Дмитро Ганчук з посмішкою прочиняє двері кімнати, а там у просторому приміщенні стільки всього багато – кольорового, вишитого й старовинного.
Пан Дмитро розказує, що відкрив музей у 2014 році. Частина експонатів — сімейні, щось знайшов сам, щось знайомі передали для доброї справи.
"Ці кожухи з квітами — то бойківське. Багато одягу з нашої родини. Оцей кожух ще моя мама вбирала. А це моя перша колиска, та й ще мої старші сестри колисалися", — показує пан Дмитро.
Оцій жертці-вішалці – за сто років. Вона слугувала за шафу, бо складали там верети, сорочки. А на ніч робили спальню й завішували веретами ліжко.
"Колись уся сім’я жила в одній кімнаті — старі, молоді, малі. Отак закривалися й робили собі спальню. А тут до жертки колиска з дитинкою прив’язана. За шнурочок взяв і поколисав, коли плакала. Я не раз звідси падав. То сестри так гляділи. Колисали, а то мотузка обірветься, бовх — і паду", — говорить Ганчук.
На стіні багато мисок з квітковими орнаментами. На підвіконні глечики й гасові лампи.
"Стіл австрійський дав чоловік з села Новиця, а стільці до нього син із Львова привіз. Оцей стілець — лісничого з нашого села. Шкірою оббитий. Ото сідав і себе ґаздов чув. Личаки отакі зроблені з березової кори. Одна бабуся 95 років відзначила, то казала, ще пам’ятає, як у селі в такім ходили. То з лика зроблено, тому й личаки. А ці шкіряні постоли — татові. З добротної шкіри, і як збереглися?! Замотувалося волоками – мотузками з кінського хвоста. Оці — то за німців ходили в таких дерев’янках. А це чоботи, хто вже вище був, то такі носили. Отут на фото є файні хлопці у чоботях. Усі в УПА були", — зазначає Дмитро Ганчук.
Інша кімната присвячена тому, чим займалися люди в селі. Пан Дмитро показує верстат, такий мав бути майже в кожній хаті, бо пряли полотно на одежу.
"А це куновки — такі відра, аби воду носити. Ще там сир і молоко могли тримати. Поруч — маслянка, аби масло колотити. А там діжа, в якій розчинювали тісто на хліб. Раз на тиждень напікали на всю родину. А то ночви — купеля дитяча. Витесана з дерева. Ще мене купали", — зазнається пан Дмитро.
Ще є третя кімната під косим дахом. Тут — і кузня, і пасіка, і столярка, різні ваги, глечики, скрині. Найперше в очі кидається великий ковальський міх. На ньому вигравірувано цифри — 1888. Чоловік каже, що його використовували ще у 1970-х.
Онук Дмитра Ганчука — Левко — зараз взявся розкручувати дідів музей в інтернеті. Хлопчик знімає відеоролики й розказує про те, що дід назбирав і для чого воно.
Детальніше — читайте за посиланням.
